Така асиметрія пронизує сексуальні стосунки Сабіни з Францом, якого вона зустрічає в Женеві на власному шляху невпинних зрад. Для Сабіни кохання неможливе без насильства. Для Франца кохання — це зречення сили. Франц є уособленням фізичної та інтелектуальної сили. Він відомий женевський науковець, риторичного таланту й інтелектуальної харизми якого вже навіть трохи починають побоюватися його колеги. У дискусіях він майже непереможний. До того ж у юнацтві він займався дзюдо, тож його тіло кремезне та спритне. Він вихваляється перед Сабіною, однією рукою підіймаючи стілець за ніжку. Втім, для Терези ця сила нічого не варта порівняно із сексуальною силою, яка бринить у тихому наказі Томаша «Роздягнися!» або пронизує його жартівливий жест, коли він надягає на її голову котелок.
Франц, який кохається із заплющеними очима, нагадує Сабіні малюка на тілі матері. Це навіть збуджує в неї огиду, адже кохатися з немовлям — це не просто збочення, це фізично неможливо. Але для Франца — це не прояв слабкості й інфантильності, а реалізація глибинного тяжіння до темряви: «…у хвилину, коли він входить у Сабіну, він завжди заплющував очі. Блаженство, яке охоплювало його, потребувало темряви. Темрява ця була чиста, прозора, без ніяких видив, ця темрява не мала кінця, не мала меж, ця темрява — безконечність, яку кожен із нас носить у собі»[28].
У публічному житті Франц — аполонічна людина, людина логіки, гармонії та світла. В осерді інтимності — в сексуальності — Франц натомість шукає діонісійської темряви, первинного хаосу, що руйнує принцип ідентифікації, позбавляє тягаря власної ідентичності.
Лише на перший погляд це нагадує Терезине прагнення до розчинення в єдності з коханим, адже через таке єднання вона намагалася відтворити втрачений зв’язок душі й тіла, здобути неповторність власної ідентичності. Тереза в сексі шукає себе, Франц у сексі намагається себе позбутися. Утім, для обох секс — лише засіб. Для Сабіни секс — це самоціль.
Франца й Сабіну єднає інше, а саме їхнє прагнення приховати свою інтимну сферу. Для Сабіни це принцип усього її життя: «Людина, яка втрачає своє інтимне життя, втрачає все, думає Сабіна. А людина, яка позбувається його добровільно, є монстром. І тому Сабіна зовсім не страждає від того, що їй доводиться приховувати свою любов»[29]. Для Франца натомість — це форма його прагнення до чистоти: «Любов до жінки, в яку закохався кілька місяців тому, була йому така дорога, що він намагався витворити для неї в своєму житті самостійний простір, неприступну територію чистоти»[30].
Сексуальна темрява Франца прозора й чиста. Це прагнення до чистоти, з одного боку, є бажанням очистити інтимне від публічного. Це єднає його з Сабіною. Але з іншого боку, це прояв його розуміння кохання як відмови від сили: «…любов для нього не була продовженням громадського життя, а протилежним полюсом. Для нього вона означала мрію віддатися безоглядно коханій жінці. Той, хто віддається комусь на ласку, немов солдат до полону, мусить відкинути будь-яку зброю. А коли немає жодного захисту проти удару, не може не запитувати сам себе: коли той удар упаде. Ось чому можна сказати: для Франца любов означала постійне очікування удару»[31].
Від такого удару може вберегти вірність. Тому для Франца вірність є найвищою чеснотою. Вірність зберігає цілість життя, без неї життя розпадається на крихкі уламки. Він навчився цього ще в дитинстві, коли співчував стражданням матері, яку покинув його батько. Усе своє життя він зберігає вірність дружині, яку не кохає. Зустрівши Сабіну й покохавши її, він наважується піти від дружини й запропонувати свою вірність Сабіні. Але це відлякує її, і вона назавжди тікає від нього, здобуваючи свободу через чергову зраду. Так спрацьовує асиметрія зради та вірності. Франц не повертається до дружини і зберігає вірність Сабіні, але у власний, доволі примхливий спосіб. Він починає жити із закоханою в нього студенткою, яку сприймає як символічний дарунок від Сабіни. Його небесна Афродита дарує йому його земну Афродиту. Вельми збочений спосіб збереження вірності, чи не так?