— Григорій Іванович, що чути у справі вбивства Безпалого? — запитав Гайдук офіційно, хоча любив Невінчаного. Той підчас румунської кампанії був наставником молодого лейтенанта і одного разу на околиці Бухареста врятував життя Гайдуку, помітивши на даху вілли румунського снайпера, що цілився в лейтенанта бригадної розвідки. Пострілом з гранатомета Невінчаний зняв снайпера.
— А що може бути відомо, коли справою Безпалого займається ДерВар, — примружив очі Григорій. — Наших хлопців з аташату у Вашінгтоні усунули від справи.
«Знову Мережко», — подумав Гайдук.
— Що будемо робити?
— Літати, — сказав Невінчаний і справді злетів, ледве не розбивши своєю великою напівлисою головою люстру, яка загрозливо захиталася і задзеленчала. Гайдук остовпів від здивування.
— Бляха-муха, я ще не дуже вмію цим керувати, — кректав винувато Невінчаний, прибравши горизонтальне положення, наче робив «ластівку», і гепнув головою об стінку, на якій висів портрет гетьмана. На поясі Невінчаного поряд з найновішим ізраїльським пістолетом-кулеметом Мікро-TAR-22 був приторочений невеличкий апарат. Григорій крутив важіль, немовби власник моделі літака, керованого на відстані. Він безпомічно завис над столом Гайдука, не знаючи, як повернутися до вертикальної позиції.
— Ігоре Петровичу, вибачте, це я в Ізраїлі дістав. Вірніше — виміняв протиатомний костюм Чорнобиль-30 на це. Вони починають озброювати цим свій спецназ. Показали на тренуваннях — ураган! Як ніндзі літають!
Нарешті щось в апараті спрацювало, і Невінчаний важко впав на підлогу.
— Щодо Безпалого в мене є ідея, — повідомив Григорій. — Треба підключити «АМАН». Там працює наша людина — Давид Бейлін. Дуже порядний хлопець. Він перевіз сюди свою сім'ю — ще до ядерних ударів. І часто тут буває. Якщо дозволите...
— Дозволяю, — сказав Гайдук. Він звик до різних дивацтв Григорія. Ідея «літаючого спецназу» йому сподобалась.
— А скільки таких... апаратів ви зможете дістати для нас?
— Штук десять, не більше. Вони там у великому дефіциті. А ви допоможете з протиатомними костюмами?
— Допоможу, — пообіцяв Гайдук.
— Я приніс вам пропозиції щодо спецгрупи, яка має бути у вашому розпорядженні. Ось список, — він простягнув Гайдуку флешку. — Тут все — характеристики, біографії, відеозаписи бойових дій і тренувань. Всього десять чоловік. Зможуть літати, — зблиснув він своїми наївними блакитними очима.
— Дякую, я уважно вивчу.
— Ігоре Петровичу, півгодини тому прийшло запрошення від Мінтімера Басманова. Хоче з вами познайомитись.
— Басманов?
— Так. Раджу прийняти запрошення. До нього навіть Його Ясновельможність їздить регулярно.
— А куди треба їхати?
— Тут недалеко, — Невінчаний підійшов до великого комп’ютерного екрана і висвітив на ньому карту. — Це в Чернігівському краї, на стику України, Росії та Білорусі.
На карті з'явилися обриси Чернігівщини. Невінчаний повів курсором на північний схід від Городні, відхилившись від дороги М-13. Курсор уперся в ріку Тетіва та великий лісовий масив, потім Невінчаний окреслив світляне коло — Городня, Мена, Семенівка, Корюківка — і зайшов на територію Росії, відхопивши великий шмат простору.
— Це його володіння.
— Поїду, — вирішив Гайдук. Він набрав на геджеті номер гетьмана.
— Ваша Ясновельможність, прошу дозволу на поїздку до Басманова.
— Що йому треба? — невдоволено спитав гетьман.
— Не знаю. Але запрошує.
— Їдь. Тільки будь обережний. Роби з себе дурника: ще нічого не знаю, тільки приступив до обов'язків. Після поїздки —до мене з доповіддю.
— Слухаюсь, — сказав Гайдук. І, відключивши урядовий зв'язок для вищого керівництва УВКФД, наказав Невінчаному:
— Приготуйте назавтра «черепаху». Поїдете зі мною. Тільки залиште цей літунський апарат. Так, ще одне. Повісьте, будь ласка, фотографію, подаровану Мережком, у приміщенні для відпочинку.
— Слухаюсь, — всміхнувся Невінчаний. — Не треба ображати Юлія Юліановича. Хай висить. Я перевірив. Там чисто, бляха-муха.
— Вибачте, Григорію Івановичу, забув. Чи не могли б ви знайти в конторі Мережка агента Іоанна? Хотів би з ним познайомитись.
35.
ФАЙЛ ГАЙДУКА
9/05/2077
Абсолютно таємно. 1 прим.