Переговори відбувалися у традиційно дружній, теплій атмосфері, характерній для відносин народів України і Чорної Орди і будуть невдовзі продовжені.
Делегація Чорної Орди відвідала Батиєву гору в Києві і поклала квіти там, де за легендою стояло шатро хана Батия.
Також відбулася зустріч делегації з ієромонахом Києво-Печерського монастиря о.Калерієм (С. Сансизбаєвим), який розповів гостям про найновіші відкриття євразійських вчених у сфері христознавства і про розвінчання юдо-християнської брехливої легенди про воскресіння Христа. Делегація відбула до м. Чингіз-Сарай.
42.
Залізні ворота, розмальовані синіми левами і червоними півнями, з рипом відкрилися, і джип ВІРУ, за кермом якого сидів Григорій Невінчаний, в'їхав на територію ЗЕК-116 Феофанія — Пирогово. Охороні Гайдук наказав не супроводжувати їх, і його вірні джигіти залишилися в затінку, під бетонною захисною стіною, що відділяла окружне шосе від ЗЕКу-116. ЗОНА ЕТНІЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ (ЗЕК) була епохальним винаходом колишнього лідера МУДА — марксистсько-української демократичної асоціації, а нині — генерального прокуратора УКВФД Івана Оврамовича Крейди. Згодом до основної назви МУДА приклеїлося маленьке в дужках «к» — на честь Крейди. Ставши майже монопольним теоретиком національного питання, Крейда І.О. винайшов геніальний спосіб вирішити всі суперечності і конфлікти етнічного розвитку: на вимогу українських аборигенів, протести яких щодо національних утисків звучали на конгресах МУДА(к) все частіше, він протиснув через Ареопаг і Сейм закон, згідно з яким усім любителям української мови, історії та традицій надавались острівці землі, де їм дозволялося оселитися цілими сім'ями, працювати в сільському господарстві, займатися народними промислами, рибалкою та бджільництвом, народжувати дітей і вмирати. При церквах, споруджених «зеківцями», існували парафіяльні школи, в яких навчали грамоті й рахунку дітей. Ні газет, ні телебачення в ЗЕКах не було, зате всім дозволялося досхочу розмовляти і молитися українською. Зони пильно охоронялися жандармерією ДерВару — з метою, як пояснював Мережко, зберегти спокій мешканців і не дати розкрадачам народного майна завдати кривди цвіту української нації. Мешканці ЗЕКів мали право виходити у «великий світ» раз на рік, за згодою спеціальної адміністрації (АдЗек), терміном не довше тижня, за наявності поважних причин. Втечі і спроби назавжди залишитися у «великому світі» суворо каралися. Крім українських, існували, у значно менших кількостях, польські, єврейські, грецькі, гагаузські та інші ЗЕКи.
Залишивши джип на внутрішньому паркінгу, де не було інших автомобілів, і проминувши ще один КПП, Гайдук і Невінчаний ступили на вузьку стежину, прокладену серед пшеничного поля, визолоченого небувалою спекою. Стояли на пагорбі, з якого відкривався ідилічний краєвид, як на картинах українських малярів XIX століття: лани і тихі левади, ставки, узвишшя з білими церквами, вітряки в полях та сільські путівці, обсаджені тополями.
Невінчаний, побачивши цю неземну красу, зупинився і захоплено вигукнув:
— Яке повітря, Ігоре Петровичу! Його ж можна як сіно скиртувати!
Гайдук нічого не відповів, бо відчув щем у серці й незрозумілу тугу за чимось, навіки втраченим. Це було нове почуття, бо як людина урбанізована і космополітична, Гайдук не мав жодних сентиментів до принад сільського життя, до уповільненого, примітивного, як йому здавалось, ритму, визначеного не технологіями та засобами комунікації, а обертанням землі навколо сонця.
Вони мовчки рушили далі. Здалеку чулась музика — вірніше, уривки гопака, який звучав під диктовку бубонів. Підійшовши поближче, Гайдук і Невінчаний побачили на майдані перед церквою сільські недільні танцюльки: малі діти — дітей було дуже багато — у смішних солом'яних брилях витанцьовували щось незрозуміле, здіймаючи куряву і викликаючи щасливий сміх батьків й дідів, котрі й самі хвацько відбивали чобітьми ритм танцю. Майдан був обставлений возами, як на ярмарку. Кремезні парубки залицялися до дівчат, які сиділи на возах як незаймані, і пручалися, сміючись, б’ючи по руках настирних нахаб; але час від часу опір припинявся, й нова пара кидалася у вир гопака.