З повагою — Ігор Гайдук, Радник Гетьмана України з питань національної безпеки,
Секретар РНБ, Керівник ВІРУ, генерал-хорунжий ЗС України
Частина третя
44.
16 червня відзначали всенародне свято — День української Богині. Цього року на роль УБ була обрана Ксеня, всесвітньовідома письменниця, філософ, володарка мережі «вагончиків щастя» (boxes of hapiness) — пересувних будок на автомобільних шасі, що стояли в усіх містах і містечках України; за порівняно невеличку ціну (від 1 до 10 глобо) тут можна було одержати різноманітні сексуальні послуги тайських, філіппінських, в'єтнамських, китайських чи еритрейських дівчат. Особливою популярністю користувалися будки, що стояли поблизу шкіл та університетів, приваблюючи молодь вогненно-неоновим написом: XENYA. Молоді надавалася знижка 50%. Урочистості мав освятити своєю присутністю сам гетьман. Гайдук не міг відмовитись від запрошення — мініатюрного лептопа з кольоровим біографічним відеофільмом «Ксеня» та текстами головних творів «Лесбійська парадигма України», «Порнобіблія для юнацтва», «Останній оргазм у Києві» і найновішого бестселера «Велика дірка» («Віg hole»). До запрошення додавався квиток на 2 місця та інструкція щодо форми одягу та хронології проведення урочистості.
Гайдук з військовою пунктуальністю о 18.00 сів на своє місце в ложі-бенуар театру Опери і балету, не ушкодженому, на щастя, бойовими діями підчас вторгнення ЕнРосу. Мати відмовилась іти на свято, сказавши, що українськими богинями вважає тільки Лесю Українку, Ліну Костенко та Індіру Голембієвську, а не якусь німфоманську хвойду. Театр був повен світської публіки: партер сяяв діамантами, золотом еполетів, блиском перламутрових біноклів, спалахами геджетів, які фіксували кожну мить свята. Велика державна тусовка починалася з привітних усмішок, дружніх помахів рук, заздрісних чи переможних поглядів, коротких реплік тих, хто звик вирішувати свої справи під час таких зібрань — при похмурому мовчанні охоронців, що свердлили уважними поглядами натовп. Гайдук почувався самотнім і зайвим на цьому ярмарку марнославства — наче прилетів не з далеких земель, а з іншої епохи. На щастя, світло вимкнули, і головний голос України, бас телевізійного диктора Мирона Швайки, за сумісництвом єпископа фастівського, проревів, наче на початку матчу боксерів на звання чемпіону світу:
— Його... Ясновельможність... Г-е-е-е-тьман Укррра-ї-ї-ни... Прошу встати!
Прожектори висвітили постать К-Д. Махуна та його дружини в царській ложі. Гетьман був у яскравочервоному жупані, Наталія Гаврилівна вдягла темночервоний костюм, на лівому вилозі якого виблискувало золото і смарагди — ажурної форми метелик, подарунок першої Леді Конфедерації держав Північної Америки сенаторки Ширлі Ван Лі. Зведений оркестр столичного гарнізону і оперного театру заграв гімн, хор, що стояв на п'ятому ярусі, підхопив мелодію. Мало хто знав слова гімну — видно було, як механічно й несинхронно відкривали роти державні сановники, яких дратували слова «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», бо вороги — це конкретні погані пацани з конкуруючої банди, а не ласкаві «воріженьки», і їх треба мочити вогнеметами, контрольними пострілами, лазерами чи скидати з висоти 5000м над морем, а не чекати, коли вони згинуть, як ранкова роса.
— Богиня України, — замріяно вимовив Мирон Швайка. — Сьогодні ми віншуємо велику українську геніальну письменницю і всесвітньовідому філософиню, діячку світового жіночого руху «Феміна» пані Ксеню... якій щойно виповнилося сто років
Пролунали бурхливі оплески. Відкрилася гаптована золотом завіса з серпами і молотами світлих комуністичних часів, і глядачі побачили посередині сцени велике крісло, до якого згори вели білі сходи. На верхніх східцях під овації глядачів з'явилася Ксеня — маленька бабця-дрибця у міні-спідничці; ювілярку вели під лікті, майже несли в повітрі два голих стріптизери-гіганти з чоловічого шоу «Хлопчики-піс». Обережно всадовили столітню ювілярку в крісло і стали по обидва його боки, демонструючи могутні м'язи й ледве сховані за вузенькими стрінгами не менш видатні геніталії.
Свято української культури і духовності розпочалося.
Ксеня з пересадженим обличчям дівчини, що загинула в автокатастрофі, та коротким йоржиком чорного штучного волосся, жваво роздавала на всі боки повітряні поцілунки й дріботіла ніжками, які висіли в повітрі, бо крісло виявилося зависоким.
На сцену вийшов улюблений спічрайтер гетьмана, академік Академії літератури і мистецтв Никифор Саливон. Коротун з густою гривою поетично сплутаного сивіючого волосся ніжним сопілчано-тонким тенором заспівав: