Пройшовши через необхідні процедури перевірки ДНК та сканування сітківки ока, Гайдук був запрошений до великого залу, схожого на термінал аеропорту, на горішніх заводських конструкціях якого були попідвішувані чорні моделі дивовижних літальних апаратів і дирижаблів минулого — від етажерки братів Райт та дирижабля «Гінденбург» до французького космічного винищувача-перехоплювача «Міраж». Гайдук задер голову, відчувши залишки тупого болю й легке запаморочення.
— Генерале! Генерале! Ходить-но скорше сюди, бо галушки вистигнуть.
Побачив у кінці залу лису істоту в темносиньому мундирі Генерального прокуратора. На столі засідань, вкритому рушниками, стояли миски, що парували. Крейда потиснув руку і попередив:
— Я — Іван Оврамович. Не Абрамович.
— Знаю, — розсміявся Гайдук. Він чув, що найбільшим ворогом Крейди ставав той, хто називав його «Абрамовичем», підозрюючи в Крейді не селянсько-слов'янське, а чужинське коріння.
— Прошу до столу, — гостинно метушився Крейда. — Може, по чарочці?
— Що ви, Іване Оврамовичу, — непідробно жахнувся Гайдук. — Дивитися не можу.
Крейда всівся за стіл, засунув червону серветку за комір білосніжної сорочки.
— Частуйтеся. Це мої улюблені гречані. Наші, селянські. А це — з м'ясом дикого вепря. А тут — особлива галушка, десертна. З ананасом. Так би мовити — українські за формою, тропічні за змістом.
Гречані галушки, приправлені гарячими шкварками, були диво які смачні. Гайдук відчув, що зголоднів. Він майже з ніжністю дивився на хлібосольного господаря, якого поза очі всі називали «полтавською галушкою».
— Геніальний у нас народ, — задумливо мовив Крейда. — Своїми безсмертними продуктами харчування — борщем, салом з часником, галушками, узваром — він створив найкращу в світі базу для збалансованого розвитку: адже тут усе є — антиоксиданти, вітаміни, набір потрібних амінокислот, антисклеротичні речовини... Ви їжте, їжте. Якби моя воля, я б галушку зробив державним гербом України, а не тризуб. Ви знаєте, що тризуб у Київський Русі використовувався як тавро для коней?
— Та ви що? — жахнувся Гайдук, переходячи до галушок з м'ясом . — Вперше чую.
— Головна таємниця галушок — це процент солі у воді, де вони киплять. Я спонсорую спеціальний полтавський науково-дослідний центр ГіВ — галушка і вареник, де ведуться серйозні дослідження, — з насолодою вдихав Крейда запахи шкварок. — Так що у вас, яке питання?
— Питань двійко, — Гайдук дістав два акуратно складені папірці з лівої кишені куртки. — Перше — це проблематика наступного засідання РНБ. Сподіваємось на вашу активну участь і пропозиції.... А друге — особисте.
Крейда, насолоджуючись десертними, тропічними галушками, насадив на кінчик носа рогові круглі окуляри й швиденько вивчив другий — приватний документ. Прохання звільнити з ЗЕК-116 громадянку Конфедерації держав Північної Америки Божену О'Коннел. Підстава: усна заява гр. О'Коннел, клопотання помічниці Першої Леді Америки М. Джефферсон. Характеристика АдЗеку щодо зразкової поведінки колоністки Б. О'Коннел.
— Голубчику мій, — жалібно подивився на Гайдука круглими хитрими чорними очима Крейда. — Що завгодно просіть, але не це. Так можна і ЗЕКи втратити. Нічого не можу вдіяти. Закон є закон. Вона добровільно підписала прохання на поселення. Ніхто її не примушував. Яким би я був ГЕПРОЮ, якби порушував закон. Зрозумійте ви мене.
Він поправив маршальську зірку з діамантами, що висіла на чорному галстуку, а його лисий череп укрився сяючими блищиками, немовби моделі літаків, розвішані вгорі у залі, запрацювали, засвітилися вогнями, йдучи на посадку.
— Що ви, що ви, Іване Оврамовичу. Розумію вас як ніхто. Я теж стою перед ділемою. До мене звернувся мій колега, начальник департаменту контррозвідки Швейцарії Моріс Швайнштайгер. Вони схопили на гарячому громадянина України Владислава Максимовича Крейду з великою партією наркотиків афганського походження, які пройшли додаткову очистку в полтавському науково-дослідницькому хімічному центрі і вкинуті на європейський ринок під назвою галуїн. Блищики на черепі Івана Оврамовича Крейди потьмяніли.