Перші романи Ремарка належали до найяскравіших антивоєнних творів німецької літератури. Реакційні кола відразу побачили в письменникові свого ворога. Після того, як у Німеччині прийшли
(с) Видавництво «Дніпро», 1974. 321
до влади фашисти, Ремарк змушений був покинути батьківщину; гітлерівці позбавили його німецького громадянства, заборонили і прилюдно спалили його книги.
Особливе місце в творчості Ремарка посідає правдивий, хоч і дещо суперечливий, роман «Час жити і час помирати» (1954). В цьому творі автор не лише відтворив панораму останніх років війни, коли крах фашистської Німеччини був уже очевидний, а й розкрив ті глибинні процеси, які змусили отруєного фашистською ідеологією і тому впевненого в кінцевій перемозі Третього рейху СОЛ-дата засумніватися в своїй правоті.
У романі «Час жити і час помирати» перед нами постають події тих страшних років. Широко вдаючись до внутрішньої символіки, письменник створив художнє полотно, яке, розкриваючи докорінні зрушення в свідомості різних верств німецького народу напередодні поразки нацизму, стало водночас своєрідною" проекцією того, що відчував, але так і не висловив Пауль Бой-мер, умовний оповідач роману «На західному фронті без змін».
Риси схожості і відмінності між обома антивоєнними романами визначаються насамперед не лише світоглядними позиціями самого Ремарка, а й історичними факторами. Твір Ремарка про першу світову, війну, яка розбила прекраснодушні ілюзії молодого покоління Німеччини, та й не тільки Німеччини — всіх країн Західного світу, став обвинувальним актом проти ідеологів імперіалізму, що погнали на смерть мільйони людей в інтересах панівних класів.
В епіграфі до роману «На західному фронті без змін» Еріх Ма-рія Ремарк написав: «Ця книжка — не звинувачення і не сповідь. Це — лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть коли врятувався від снарядів».
Перша світова війна і слідом за нею Версальська угода, змова монополістів, що відкрили Гітлерові шлях до влади, зробили і для майбутніх поколінь нездійсненною мрію героя роману — Пауля Бой-мера. Для них усе назавжди кануло в небуття: шепотіння тополиного листя заглушив лемент біснуватого фюрера, мелодії снів і книжок перетворились у вогнища, на яких спалювали спершу твори кращих синів Німеччини, а потім і мільйони людей; на зміну довгожданному миру прийшли походи зі смолоскипами, гарячкова підготовка до нової світової війни — війни, яка, за задумом її натхненників, мала підкорити весь світ, а насправді завершилася ганебною поразкою фашистської Німеччини.
І ось уже німецькі солдати, як і чверть століття тому, рушили дорогами Європи, щоб загарбати весь світ.
Ернст Гребер, центральний персонаж роману «Час жити і час помирати», як і мільйони інших німецьких солдатів, обдурених гітлерівською пропагандою, був глибоко переконаний в тому, що всі їхні дії в країні, на яку ступив фашистський чобіт,— це лише «акції оборони»: «На Німеччину накинувся ворог, нав’язав їй війну, і вона мусила захищатися».
Та ось Гребер у Радянському Союзі, на територію якого віроломно напала гітлерівська Німеччина. О, як відрізнялася ця війна, що в перші місяці також здавалася «переможним маршем», від усіх попередніх воєнних кампаній: тимчасові успіхи дуже швидко завершилися фатальними для фашизму невдачами — розгром під Москвою, знищення угруповання Паулюса на берегах Волги, поразка на Курській дузі, розрив сталевого кільця, яке протягом багатьох місяців стискалося навколо Ленінграда.
Настрій німецьких солдатів, які починали розуміти, що крах гітлерівського режиму неминучий, Ремарк відтворює вже в першому абзаці книжки: «У Росії смерть пахла інакше, ніж в Африці... В Росії смерть була липка і смердюча». То смерділи трупи німецьких солдатів.
І все це було не результатом окремих воєнних невдач, не ви-. падковими епізодами, що іноді вимагали тактичного відступу. Це були поразка і відступ. Тепер відступали не окремі розбиті корпуси, а вся німецька армія, і відступ вів у саме серце Німеччини — Берлін.
Греберові, як і мільйонам інших солдатів, починає відкриватися страшна істина: «Поки перемагали, все було гаразд, а те, що не гаразд, вони намагалися не помічати або пояснювали високою метою. Що ж то була за мета? Хіба вона ніколи не мала зворотного боку? І хіба той зворотний бік не був завжди темний і варварський? Чому він не помічав цього раніше? А чи справді, не помічав?»