— Як! — вражено вигукнула дівчина. — То та жінка, з якою я спала в одній кімнаті біля підніжжя Лотосової Скелі, були ви, мамо? Адже я і є та дівчина, що розпитувала вас про Паня.
— Он воно що, — нарешті зрозуміла мати. — Ну, коли так, — додала вона, усміхнувшись, — то студент Пань, скажу тобі прямо, теж тут!
— Де він? — нетерпляче спитала дівчина. Вдова звеліла служниці провести гостю до сина, нехай самі розберуться.
— То виходить, що ти Юньці? — здивовано вигукнув він.
— А ви звідки знаєте? — а не меншим подивом спитала дівчина.
Студент щиро признався їй, як він ввів її тоді в оману. А дівчина, довідавшись, що історія з Панєм — це всього лише жарт, і впізнавши нарешті студента, раптом засоромилась і побігла геть з кімнати, щоб розповісти про все це названій матері.
Вдова вислухала її, а потім поцікавилась, звідки у неї взялося нове прізвище Ван.
— Це моє справжнє прізвище, — пояснила дівчина. — А те інше дала мені даоска, моя наставниця. Вона полюбила мене, назвала своєю дочкою, і я взяла її прізвище.
Вдову задовольнило це пояснення. Вона вибрала щасливий день і влаштувала їм пишну весільну церемонію.
Якщо повернутися в минуле, то було ось що: Юньці та Юньмянь разом жили у своєї наставниці Ван Даочен. А коли старій стало сутужно, Юньмянь подалася від неї в Ханькоу, і Юньці залишилась одна. Була вона гарненькою, але балуваною. Працювати не хотіла, а ходити по людях, читати молитви та займатись іншими чернечими справами соромилась. Старій Даочен не подобалася така її поведінка.
Якось до Хуангана приїхав материн брат Цзін. Дівчина випадково зустрілася з ним і, розплакавшись, почала розповідати, як їй тяжко живеться. Дядько забрав її з собою і примусив скинути чернече вбрання.
Він мав намір висватати Юньці за кого-небудь з іменитих, тому робив усе можливе, щоб приховати її минуле. Однак на всі спроби зацікавлених людей «розпитати про її ім'я»[57] вона завжди відповідала відмовою. Дядько та його дружина ніяк не могли зрозуміти, чого вона хоче, і почали ставитись до Юньці з деякою неприязню. Отже, коли того дня вдова запропонувала дівчині їхати з нею, у них ніби гора з плечей звалилася.
Після церемонії поєднання келехів молоді тільки й знали, що розповідали одне одному про всі пригоди, що сталися з ними за цей час. Їм то ставало весело й радісно на душі, то на очі наверталися сльози.
Невістка, як виявилось, була дуже шанобливою, вона намагалась у всьому догодити свекрусі, і та полюбила її за це. Але, на жаль, дівчина тільки і вміла, що бренькати на лютні; ще охочіше вона грала в шахи. А як порядкувати в господі, як вести домашні справи, не мала ніякої уяви, і це завдавало вдові немало прикрощів.
Через місяць вдова послала обох молодих до Цзінів. Погостювавши там кілька днів, вони поверталися човном додому і на річці помітили ще одного човна, в якому сиділа даоська черниця. Підпливли ближче — то, виявляється, була Юньмянь.
Лише одна Юньмянь з усіх трьох черниць була у хороших стосунках з Юньці, тому молода щиро зраділа, побачивши її, і запросила до свого човна. Дівчата посідали одна проти одної і почали розповідати про свої поневіряння.
— Куди ж ти тепер прямуєш? — поцікавилась нарешті Юньці.
— Тебе шукати. Давно не бачила і дуже скучила, от і вирішила пуститись у далеку дорогу. Приїхала в монастир «Журавлине гніздо», а там мені кажуть, ніби ти тепер живеш у своїх родичів Цзінів. Дай, думаю, заверну в Хуанган, можливо, там тебе знайду. І аж ніяк не гадала, що здибаю тебе саме тут. Та й не одну, а разом з коханим. Дивлюсь тепер на тебе, мов на святу... А я, виходить, залишилася тепер одна-однісінька, мов перекотиполе: куди вітер подме, туди й мене понесе... Коли вже кінець цьому настане?
Сказала — і тяжко зітхнула.
А Юньці тим часом придумала, як допомогти подрузі. Вона звеліла їй скинути чернечий наряд і одягнути натомість звичайне плаття, щоб видати її, коли повернуться додому, за свою сестру; нехай побуде з свекрухою, щоб тій веселіше було. А потім поступово вони підберуть дівчині пристойного нареченого. Шен Юньмянь не заперечувала.
Коли приїхали додому, Юньці першою зайшла до кімнати і доповіла свекрусі про гостю, а та лише потім переступила через поріг. Свекрусі з першого погляду стало ясно, що дівчина непогано вихована: має хороші манери, вміє і слово до ладу сказати, і пожартувати, коли треба. Старій вдові було нудно на самоті, а тепер, маючи таку співбесідницю, вона дуже зраділа і боялася лише одного: тільки б не втратити її.
Шен Юньмянь не хотілося сидіти без діла. Вставши спозаранку, вона брала на себе замість старої всі клопоти по господарству. Вдова була від неї у захваті і вже почала подумувати, а чи не залишити її в своєму домі назавжди, зробивши молодшою дружиною сина, і таким чином покласти край її чернечому життю. От тільки як сказати про це самій дівчині?