Раптом десь неподалік залунали людські голоси — то зверху спускалася ватага розбійників, у кожного з них у руці був гострий ніж. Наглядач злякався і одразу ж утік, а Цзен упав на коліна і став благати, щоб вони зжалилися над ним, бо він такий бідний, такий нещасний, а його женуть в далекі краї на заслання. Розбійники, люто витріщивши очі, грізно кричали.
— Усі ми — прості люди, яких ти мало не позводив з білого світу, отож нам, негіднику, нічого не треба, окрім твоєї підлої голови.
Цзен спалахнув від гніву.
— Та чи знаєте ви, — вигукнув він, — що я хоч і учинив злочин, але все-таки був першим міністром? То як же ви посміли напасти на мене, мерзотники?
Розбійники розлютилися ще дужче, один з них, розмахнувшись великою сокирою, вдарив Цзена по шиї, і той відчув, як його голова зі стуком упала на землю. Не встиг отямитись, а перед ним уже стоять два чорти. Вони зв'язали йому за спиною руки і повели з собою.
Десь, може, через годину він опинився у великому місті. А ще за кілька хвилин побачив великий палац. В одному із залів на помості сидів чоловік, дуже страшний на вигляд, певно, якийсь цар, і, схилившись над столом, вершив суд, визначаючи, кого покарати, а кого ощасливити. Цзен, коли підійшла його черга, упав перед ним на коліна і слізно благав, щоб йому зберегли життя. Цар зазирнув у його справу і, прочитавши кілька рядків, несамовито крикнув:
— Перед нами злочинець, який дурив свого імператора і завдав великої шкоди усій країні! Кинути його за це у казан з киплячим жиром!
У відповідь, мов грім, покотились схвальні голоси десятків тисяч чортів. Тої ж миті здоровенний чортяка схопив Цзена і поволік східцями кудись униз. Там, на тринозі, яка аж пашіла жаром, серед купи розпечених вугликів, стояв казан, висотою аршинів з сім, а то й більше; Цзен зіщулився, жалібно заскиглив, але сховатися не було куди. Чорт схопив його однією рукою за чуприну, а другою — за ногу і кинув у казан. Цзен одразу відчув, як його тіло скрутилося в клубок і разом з хвилями розпеченого жиру почало то здійматися вгору, то опускатися вниз. Шкіра та м'ясо палали вогнем. Та ось киплячий жир потрапив до рота, знищуючи легені та всі нутрощі. В Цзеновій голові тепер вертілося лише одне бажання: якнайскоріше померти. Та хоч він і прагнув цього, але смерть усе не приходила.
Десь, мабуть, через півгодини до казана підскочив чорт, витяг Цзена великими вилами і кинув цареві до ніг. Той ще раз зазирнув у його справу.
— Як? — вигукнув він гнівно. — Використовувати свою владу, щоб визискувати народ? За це покарати злочинця на ножовій горі!
Чорт знову схопив його і поволік в інше місце. Поряд з палацом Цзен побачив невелику гору, густо втикану гострими лезами ножів, які стирчали в усі боки, мов молоде пагіння бамбуку. Він помітив, що на цих ножах уже звивалося кілька чоловік, обплутаних вивернутими нутрощами. Від їхнього стогону та крику у Цзена похололо серце. Чорт потяг бідолаху на гору, а той усе огинається та плаче. Тоді нечистий вихопив шило, намащене отрутою, і увіткнув йому в голову аж до самого мозку. Цзен, стогнучи від болю, просив зжалитися над ним, але чорт розлютився, схопив його і з силою підкинув угору. Цзен відчув, що здіймається аж до хмар, а потім із запаморочливою швидкістю летить униз. Гострі ножі враз проткнули йому груди — і нестерпний біль затьмарив увесь світ.
Під власною вагою тіло опускалося все нижче й нижче; рани на грудях стали такими широкими, що Цзен зірвався з ножів і скотився до підніжжя гори. Якийсь час він лежав не в силі поворухнути ні ногою, ні рукою. Та чорт поставив його на ноги і погнав до царя. Той наказав підрахувати, скільки золота награбастав Цзен, торгуючи чинами та своїм авторитетним ім'ям, нагло порушуючи всі закони, самочинно привласнюючи чуже добро. Наперед вийшов бородатий чоловік з рахівницею та конторською книгою і доповів:
— Три мільйони двісті десять тисяч!
— Якщо у нього й справді такі руки загребущі, то нехай вип'є це багатство.
Чорти миттю настягували величезну купу золота та срібла, а потім стали вкидати все те в залізний казан, який розжарювався на вогні. Згодом вони заходилися по черзі черпати з котла розтоплений метал і лити Цзенові в горло. Метал потік по щоках, і шкіра на обличчі тріскалася та шкварчала. Розпечена рідина спочатку проникла в горло, а потім — далі, і всередині закипіли, заклекотали нутрощі. Поки Цзен жив на землі, то увесь час журився, що у нього надто мало золота та срібла, а тепер, навпаки, горював, що його так багато! Майже півдня тривали ці тортури і закінчилися лише тоді, коли Цзен випив усе до останнього черпака.