Мю щиро подякував йому і запевнив, що всі витрати бере на себе. Ніч він перебув у дядька.
Наступного ранку зайшов Дун. Цзя відкликав його убік, щось поговорив з ним наодинці, а потім підійшов до Мю.
— Все гаразд. Він зайде трохи пізніше. На завдаток я витрясу все, що у мене є. А на решту дамо розписку. Ти назбираєш і пришлеш, як тільки повернешся додому.
— І скільки ж усього? — спитав, радіючи, Мю.
— Сто тисяч.
— Де ж мені стільки взяти?
— На землі це буде лише сто в'язок жертовних грошей.
— Ну, це не так вже й багато! — вигукнув Мю.
Святого Дуна чекали майже півдня, а він усе не з'являвся. Мю захотілося прогулятися міськими вулицями, глянути, що там робиться. Дядько наказав, щоб він далеко не заходив. Мю кивнув головою і вийшов.
На вулицях стояли будинки, торгові ряди — все точнісінько так, як і у живих людей. За високим парканом, поверх якого тягся колючий дріт, очевидно, була в'язниця. Навпроти у шинку панувало пожвавлення, туди весь час заходили й виходили люди. За шинком текла невелика річка, в якій вирувала й клекотала вода, та така чорна, що важко було сказати — глибоко там чи мілко. Мю зупинився на березі і задивився на потік, аж раптом хтось із шинку окликнув його:
— А як ви тут опинились, пане Мю?
Мю хутко озирнувся і впізнав колишнього свого однокашника Вена з сусіднього села, що теж уже помер. Вони кинулись один одному в обійми і раділи, немовби були живими. Потім зайшли до шинку, випили по чарці, і кожен розповів про своє життя за той час, поки вони не бачились. Радіючи, що пощастило врятуватися від лиха, а також від того, що зустрів давнього приятеля, Мю вихиляв чарку за чаркою. А коли впився, то забув геть-чисто все, навіть як і чому помер. Погана звичка знову взяла верх. Він почав все голосніше бурчати і чіплятися до Вена.
— Стільки років не бачились, а ти знову за своє! — обурився Вен.
Коли Мю був п'яний, то не любив, щоб йому вичитували, отож Венові докори розізлили його ще дужче, він почав грюкати кулаками по столу і лаятись. Вен скоса зиркнув на нього, сердито махнув рукою і пішов. Мю наздогнав приятеля біля самої річки і зірвав у нього з голови шапку.
— Ну й погань же ти! — з гнівом сказав Вен і штовхнув Мю так, що той заточився і впав у річку.
Все тіло Мю враз пронизав гострий біль, — виявляється, що річка була зовсім неглибока, але на дні, мов щетина, стирчали ножі — їхні гострі леза повстромлювалися йому в ноги та поміж ребер і не давали навіть поворухнутись. З кожним подихом у горло попадала чорна вода разом з усякими нечистотами, ще більше посилюючи його страждання. А на березі суцільною стіною стояли, голосно регочучи, люди, і жоден з них не подав йому руки. І тут мов з-під землі з'явився Цзя. Побачивши свого небожа, він перелякався, миттю витяг його з води і повів додому.
— Бачу, що з тебе не буде пуття! Навіть смерть на тебе не подіяла. Отже, виходить, що негідний ти бути людиною. Піду попрошу святого Дуна — нехай забирає тебе й веде до владики.
Мю знову охопив страх, він заплакав і почав каятись.
— Ну, гаразд, — полагіднішав Цзя, — Не рюмсай. Щойно приходив Дун, чекав на тебе, хотів розписку з тебе взяти, а ти пиячити завіявся. Він дуже поспішав, і я мусив від свого імені дати розписку. Крім того, заплатив йому тисячу низок. А решту грошей треба віддати в найближчі десять днів. Як повернешся на білий світ, негайно надішли їх мені. Вийдеш серед ночі на пустирище за селом і спалиш, та, гляди, не забудь у цей час називати моє ім'я. Тільки тоді можеш вважати, що виконав свою обіцянку, розрахувався з боргами.
Мю пообіцяв зробити все, як він каже. Дядько поквапив його, вивів за околицю і на прощання попередив:
— Гляди ж, не дотримаєш слова, — накличеш на себе біду.
А дома вже три дні думали, що Мю мертвий. Хоча він ще ледь помітно дихав через ніс, але тіло вже зовсім заклякло. Наприкінці третього дня він несподівано прийшов до тями і почав блювати. Із нього вийшло принаймні кілька кухлів чорної смердючої рідини; бідолаха так спітнів, що матрац і ковдра промокли майже наскрізь. Після цього йому полегшало. Правда, ще нили рани від ножів, та, на щастя, вони скоро позасихали, вкрившись струпом.
Через десять днів після свого воскресіння Мю уже міг ходити, спираючись на палицю. Коли домашні почули про всі чудеса, які з ним скоїлися, то почали просити, щоб він скоріше розрахувався з боргом. Але Мю пожалів грошей і вирішив нічого не платити.