— Вами заволоділа нечиста сила. Чи не скоїлося з вами чого-небудь останнім часом?
Цзун відповів, що в житті у нього все гаразд, та через кілька днів він раптом занепав духом і захворів. Жінка так само приходила щовечора, приносила йому смачні фрукти, піклувалася про нього, намагалася втішити — все одно як дружина, що любить свого чоловіка. Та коли лягали спати, вона одразу ж починала вимагати, щоб він хоч через силу, а все-таки вгамовував її жагу. Однак хворому Цзуну важко було задовольнити її; він уже здогадувався, що вона не людина, але не міг нічого придумати, щоб якось відкараскатись від неї.
— На днях я розмовляв з одним ченцем, — почав він одного разу. — Той сказав тоді, що мною заволоділа нечиста сила. От я й захворів; виходить, його слова справдились. Піду завтра до нього і попрошу, нехай прийде сюди, помолиться і напише заклинання.
Красуня від цих слів враз змінилась на виду, тим самим переконавши Цзуна, що вона, певно, і є нечиста сила.
Наступного дня він послав до ченця свого служника і звелів йому про все розповісти.
— Це лисиця, — пояснив чернець. — Певно, ще не дуже досвідчена і її неважко буде спіймати на гачок.
А тоді написав на двох смужках паперу заклинання, передав їх служникові й сказав у напучення:
— Як прийдеш додому, візьми чистий дзбан для вина і постав його біля ліжка хворого, а довкола отвору приліпи один з цих папірців. Як тільки лисиця залізе в дзбан, хутко накрий його тазом, а поверх нього наліпи другий папірець з заклинанням. Після цього усе те постав в казан з киплячою водою: лисиця здохне.
Служник прийшов додому і зробив, як порадив чернець. Було вже за північ, коли з'явилася жінка. Вона вийняла з рукава кілька золотавих помаранч і тільки хотіла наблизитись до ліжка та спитати хворого, чи не покращало йому, як раптом у отворі дзбана засвистіло, зашуміло, ніби вихор, і потягло туди жінку. Служник миттю підбіг, накрив дзбан тазом, а зверху приліпив паперову смужку. Тільки-но він зібрався нести все це до казана з киплячою водою, як підвівся Цзун і побачив розкидані по підлозі помаранчі. Йому враз пригадалися любовні втіхи і стало шкода свою коханку. Він наказав поставити дзбан, зірвав папірець і скинув таз. Жінка виповзла назовні, хитаючись, мов очманіла, вклонилась йому до самої землі і сказала:
— Мій шлях до повної досконалості, коли я мала стати чародійкою, вже скоро повинен був закінчитися, та сьогодні я ледве не перетворилась на звичайнісінький попіл. А ви людина милосердна. Клянусь, я ніколи не забуду вашого вчинку і не залишусь у боргу.
Жінка пішла. А хвороба все не покидала Цзуна, йому дуже погіршало, і служник через кілька днів побіг до крамниці, щоб купити дощок на труну. Дорогою він зустрів якусь жінку.
— Ви часом не служник пана Цзуна Сянжо?
— Так, — відповів той.
— Пан Цзун — мій двоюрідний брат. Нещодавно я прочула, що він дуже хворий. Збиралася було провідати його, та все не мала часу. От і зараз поспішаю, то чи не зробите мені ласку? Передайте йому оцей пакетик з чудодійними ліками.
Служник узяв у неї ліки і приніс додому. Цзун почав пригадувати всіх своїх родичів, але ніякої двоюрідної сестри згадати не міг, і тільки тоді зрозумів, що це і є та подяка, про яку лисиця говорила йому на прощання. Випив ліки і відчув, що вони справді допомагають йому. За якихось десять днів він зовсім видужав і в душі був вдячний своїй лисиці за порятунок; він нерідко молився, звертаючись до неї подумки і висловлюючи палке бажання зустрітися з нею ще хоча б один раз.
Якось, коли стемніло, він замкнувся в своїй кімнаті і почав пити вино. Але раптом чує: хтось тихенько постукав пальцем у вікно. Відкинув защіпку на дверях і вийшов на вулицю. Дивиться — таж це жінка-лисиця. Він страшенно зрадів, схопив її за руки, почав дякувати, а потім запросив посидіти з ним і разом випити по чарці.
— З того часу, як ми розлучились, — сказала жінка, — мене ні на мить не покидала тривога, все думала, що ніколи не зумію віддячити вам за ваше благородство й доброту. А тепер я знайшла вам чудову подругу. Можливо, хоч цим мені пощастить розрахуватися за свій борг.
— Хто ж вона така? — поцікавився Цзун.
— Ви її не знаєте, — відповіла жінка. — Завтра вранці підете на Південне озеро і, як тільки побачите дівчину в альпаговій накидці, що рватиме водяні горіхи, одразу ж сідайте у човен і наздоганяйте її. А коли загубите слід, то підпливіть до греблі, там побачите квітку лотоса з коротким стеблом, яка сховалася під листком. Зірвіть її і їдьте додому. Візьмете свічку, припалите кінець стебла — і матимете дуже вродливу дружину, а разом з нею і довгі роки життя.