Зрадівши, стара відразу ж направила сваху до них. Але незадовго перед цим одна молоденька служниця проговорилась хазяйці про те, що сталося тоді вночі.
Пані У вважала це великою ганьбою і не могла подолати гніву, що охопив її. Поява свахи ще дужче розлютила хазяйку. Вона схопила палицю, провела на землі лінію, яку просила не переступати, а потім стала лаяти студента разом з його матір'ю.
Наполохана сваха поквапилась зникнути з її очей. Вона прийшла до старої Хо і розповіла їй геть-чисто все.
Тепер і мати студента розгнівалась.
— Про те, що натворив мій нікчемний син, я нічого не знала. І все ж навіщо так паплюжити його ім'я? Чому вона не спіймала їх на гарячому і не повбивала?
З тих пір стара Хо, зустрівши кого-небудь із своїх родичів чи знайомих, неодмінно жалілася їм. Коли Ціне довідалася про це, то не знала, куди подітись від сорому, та й стара У вже шкодувала, що так усе вийшло, але примусити сусідку замовкнути не могла. А дівчина тим часом знову потай від матері послала до старої Хо служницю, наказавши їй підійти до сусідки з добром та ласкою і передати, що Ціне поклялась не виходити заміж ні за кого іншого. Ці сповнені відчаю слова зворушили матір студента, і вона прикусила язика, але переговорів про сватання вже не відновляла.
Невдовзі начальником повіту було призначено пана Оу, що досі служив у провінції Шаньсі. Проглядаючи твори нашого студента, він високо оцінив їх і став вряди-годи запрошувати хлопця до своєї канцелярії, виявляючи до нього велику повагу. Одного разу під час бесіди він поцікавився, чи Хо одружений. Той заперечливо похитав головою. Начальник повіту почав його розпитувати, але студент відповів тільки, що вони з молодою дівчиною, дочкою колишнього судді У, дали слово одне одному, але потім, через непорозуміння, із сватанням нічого не вийшло.
— Ну, а тепер, — допитувався начальник — вона все ще подобається вам?
Студент почервонів.
— Тоді я вам усе влаштую, — посміхнувся начальник і послав двох підлеглих до старої У з весільними подарунками.
Стара була улещена такою увагою і погодилася віддати дочку заміж.
Через рік Хо одружився. Коли молода переступила поріг його дому, вона насамперед жбурнула на підлогу мотику і сказала:
— Можеш викинути це розбійницьке знаряддя!
— Не слід забувати, — відповів з усмішкою чоловік, — що саме воно й звело нас докупи.
Він і далі беріг мотику, немовби якусь коштовність, і ніколи не розлучався з нею.
Молода дружина була милою й доброю, але дуже мовчазною. Тричі на день вона приходила до свекрухи, щоб засвідчити їй свою повагу, а потім замикалась у своїй кімнаті і тихенько сиділа там. Господарськими справами вона цікавилась мало, проте, коли стара відлучалась куди-небудь на свято чи на похорон, у домі був повний порядок.
Через два роки у Ціне народився син, якого назвали Менсянем. Всі турботи про дитину мати переклала на плечі годувальниці; сама вона, певне, не відчувала до сина особливої любові.
Минуло ще п'ять років, і раптом Ціне каже чоловікові:
— Уже вісім років, як нас з вами поєднали дружба та кохання. А тепер настав час розлуки, бути нам разом залишилося зовсім недовго.
Студент злякано почав розпитувати, що це означає, але вона мовчала. Потім одягла на себе пишне вбрання й пішла попрощатися з свекрухою. А звідти попрямувала до своєї кімнати. Хо кинувся слідом за нею, та вона вже лежала горілиць на ліжку мертва.
У великому горі й печалі мати з сином купили труну й поховали Ціне.
Стара Хо була вже зовсім слаба. Візьме, бувало, онука на руки і одразу ж згадає про його матір, а всередині ніби хтось усі її нутрощі перевертає. Невдовзі вона захворіла і злягла. Їй так погіршало, що не хотіла ні їсти, ні пити, благала тільки дати їй хоч трохи юшки з рибою. А де ж ту рибу добудеш, коли вона поблизу не водиться, купити ж можна хіба що верст за півсотні звідси. Та ще, як на гріх, усіх служників розіслали з дорученням. Але студент завжди відзначався великою шанобливістю та любов'ю до матері; він не міг гаятись ні хвилини, тому сховав гроші за пазуху і вирушив в дорогу, не зупиняючись на перепочинок ні вдень, ні вночі.
На зворотному шляху в горах його застала ніч. Як тільки сіло сонце, одразу ж землю вкрив морок. А тут ще й ноги намуляв, насилу їх переставляє. Коли ж підходить якийсь старий.
— Мабуть, водянки на ногах понатирали? — запитує.
Студент тільки мугикнув у відповідь.
Тоді старий звелів йому сісти край дороги, викресав вогню, загорнув у папірець якихось ліків і, припаливши згорток, обкурив студентові обидві ноги. А після цього запропонував йому пройтись. У студента не тільки вщухли болі, а й почував він себе тепер набагато краще, ніж досі. Хо від щирого серця подякував старому, а той поцікавився, чого це він так поспішає. Студент сказав, що у нього тяжко хвора мати, а потім уже розповів і про все інше.