— Чому б вам знову не одружитись? — запитав старий.
— Немає такої, — відповів він, — яка припала б мені до душі.
— Он там, — старий показав в бік гірського села, — є дуже гарна дівчина. Якщо можете, ходімо зараз зі мною, я буду вашим сватом.
Студент відмовився, посилаючись на те, що хвора мати чекає риби. Тоді старий склав на знак прощання руки і запросив його завітати до їхнього села найближчим часом та спитати старого Вана. Вони попрощалися, і старий пішов.
Студент повернувся додому, наварив юшки з рибою і нагодував матір, їй одразу полегшало, а через кілька днів вона видужала зовсім.
Тоді студент наказав служникові сідлати коней і їхати разом з ним у гори, шукати старого. Дісталися до того самого місця, а села ніде не видно. Поки блукали, почало сідати сонце. Гірські долини були дуже покручені, та й темнувато стало. Студент і слуга домовилися вибратись на різні вершини і звідти поглянути, чи не видно села. Але по крутих гірських стежках їхати далі на конях було неможливо. Вирішили йти пішки.
Вечірні сутінки хутко розповзлись по долинах, і скільки не бігав студент по вершині, позираючи то в той, то в інший бік, села так і не пощастило побачити. Хотів було спускатися вниз, але забув, якою стежкою треба йти, а в серці так пекло, ніби там палав вогонь. Хо збентежено кидався то туди, то сюди, поки зрештою не покотився схилом додолу. На щастя, кількома саженями нижче був виступ, порослий травою, і студент упав на нього. Оговтався трохи, озирнувся: виступ зовсім вузенький, місця ледь-ледь вистачає, а внизу — темінь — землі не видно. Охоплений невимовним жахом, він лежав, затамувавши дух, боячись навіть поворухнутись.
Знову ж таки, йому на щастя, на схилі скелі подекуди росли невеликі кущики, і він міг спертися на них усім тілом, мов на бильця. Минув якийсь час, Хо трохи заспокоївся, коли ж бачить — біля його ніг темніє невеликий вхід до печери. Серце радісно забилося. Упершись спиною в камінь, він повернувся і, звиваючись, мов змія, обережно вповз до печери. Тепер на душі стало спокійніше, з'явилася надія, що на світанку можна буде покликати на допомогу людей і вони його врятують.
Трохи згодом у глибині печери студент помітив якийсь вогник, що миготів, ніби зірочка, і рушив у тому напрямку. Версти через дві він раптом побачив перед собою будинок. Немає ні ліхтарів, ні свічок, а видно як удень. З будинку вийшла гарна-прегарна жінка. Придивився — та це ж Ціне!
Угледівши студента, вона остовпіла від подиву.
— Чоловіче мій? — вигукнула вона. — Звідки ви тут узялися?
Студент не став їй пояснювати, а тільки схопив її за руки і голосно заплакав. Вона почала його заспокоювати, потім спитала про свекруху та про сина. Студент розповів, як їм тяжко тепер без неї, і Ціне посмутніла.
— Скажи, моя люба, — звернувся він до неї, — ось уже цілий рік минув, як ти померла... То чи не на тому світі і я опинився?
— Ні, — відповіла дружина, — це притулок безсмертних людей. А рік тому я, по суті, і не помирала. Те, що ви поховали, було звичайнісінькою бамбуковою палицею. Тепер оскільки ви тут опинилися, то вам доведеться мати справу з безсмертними.
З цими словами вона повела його до батька. В залі сидів статечний пан з довгою бородою. Студент наблизився до нього і низько вклонився.
— Прийшов мій чоловік! — сказала Ціне.
Старий був украй здивований. Він підвівся з місця, потис студентові руку, почав згадувати про минулі часи.
— Це добре, зятю, що ти прийшов сюди! Треба й тебе тут залишити!
Хо спершу відмовлявся, посилаючись на те, що вдома його чекає мати і довго затримуватись тут він не може.
— Це я знаю, — відповів старий. — Але що з нею станеться, якщо ти залишишся у нас днів на три-чотири?
І він узявся пригощати зятя усілякими смачними наїдками та вином. Потім наказав поставити йому ліжко в західній залі і заслати його шовковою ковдрою, а сам кудись подався.
Вийшовши із-за столу, студент потяг за собою і дружину, щоб поспати з нею, але та впиралась.
— Хіба це те місце, де можна дозволяти собі таке неподобство? — обурювалася вона.
Однак студент не випускав її руки і далі тяг за собою. А за вікном хихотіли служниці. Ціне вся спаленіла від сорому. І коли саме вона щосили пручалася, зайшов батько.