Минуло ще три роки, наближався час наступних екзаменів. І тут до Цзя несподівано завітав Лан. Побачивши один одного, вони страшенно зраділи. Лан одразу ж посадив Цзя писати твори на всі сім тем, які могли запропонувати на екзаменах. Через день він забрав написане і, прочитавши, сказав, що нікуди не годиться. Звелів усе переробити. Але й перероблене він теж не схвалив. Тоді Цзя вирішив пожартувати над ним і вибрав з усіх забракованих робіт такі довгі та неоковирні речення, такі мудрування, що навіть людям сором показувати, розташував їх у певному порядку, переписав заново і віддав Лану.
— От тепер вийшло! — радісно вигукнув Лан і порадив йому вивчити цю писанину напам'ять. Впродовж розмови він ще кілька разів нагадував про свою пораду, але Цзя лише сміявся у відповідь:
— Як по правді, така тарабарщина, скільки її не зубри, в голову не полізе. Навіть з-під палки й то її не вивчиш!
Лан підсунувся до столу і примусив Цзя прочитати все вголос. Потім скинув з нього сорочку і на голій спині вивів пензлем якісь заклинання. А перед тим, як іти, пояснив:
— Того, що ви зараз написали, цілком досить. Можете тепер зв'язати всі ваші книжки і закинути їх в найдальший закуток.
Цзя спробував позмивати зі спини ієрогліфи, але де там — туш міцно прилипла до тіла.
На екзамен було винесено ті ж самі сім тем, про які йому говорив Лан. Цзя намагався пригадати хоч рядок із своїх попередніх творів, однак в голову лізло лише те, що він написав останнім часом, складене з довгих, неоковирних речень. А коли закінчив писати, йому стало соромно перед самим собою, хотів подекуди підправити, та як не старався, нічого не виходило.
Сонце вже схилялося до заходу, і Цзя довелося здати все, як було, тільки переписавши начисто. А на квартирі на нього вже давно чекав Лан.
— Чого це ви так затрималися? — спитав він.
Цзя повідав усе, як було, і попросив постирати у себе на спині ієрогліфи, та вони, виявляється, вже зникли.
Коли Цзя розповідав про екзамен, то сам собі дивувався; йому здавалося, що все це сталося дуже давно і начебто в якомусь іншому світі.
— А чом би вам і про себе не потурбуватись? — спитав він наостанок Лана.
— Не мрію я про кар'єру, отож можу обійтися й без такої писанини.
Лан запросив Цзя завітати наступного дня в гості і пішов. Цзя погодився, а тоді став переглядати чернетки і знайшов у них стільки чужих думок, що йому стало моторошно. Вранці, нікуди не заходячи, він подався додому.
За кілька днів вивісили списки тих, хто витримав екзамен, і Цзя, як на диво, був у числі перших. Взявся ще раз перечитувати свої роботи. Від сорому його аж у жар кидало, а коли дочитав останній з семи творів, одяг був мокрий від поту.
«Якщо все це опублікують, то як мені тоді дивитися в вічі вченим Піднебесної?» — у відчаї спитав він самого себе. І цієї миті до кімнати зайшов Лан.
— Чого це ви так журитесь? Ваша ж мрія про екзамен справдилася!
— Я щойно порівняв себе з коштовною вазою, в яку насипали собачого посліду. І як мені тепер показатися перед своїми колегами? Мабуть, буде краще навіки розпрощатися з людьми і щезнути де-небудь в горах.
— О! Це вже думка справді піднесена! Та чи зважитесь ви на такий вчинок? Якщо зважитесь, то я проведу вас до того, хто дасть вам безсмертя! І що тоді для вас усякі там скороминущі честь та багатство і навіть тисячолітня слава!
— Дозвольте подумати! — сказав Цзя, зрадівши такій пропозиції, і попросив Лана заночувати в нього.
— Я вирішив! — згодився він на світанку і, не сказавши ні слова ні дружині, ні сину, покинув разом з Ланом дім.
Зайшовши глибоко в гори, вони нарешті зупинилися перед входом до підземного палацу, де панував якийсь незнаний, особливий світ. У великому залі сидів дідусь. Лан сказав, що це вчитель, і звелів Цзя вклонитися йому.
— Чого ви прийшли у таку рань? — спитав старий.
— Цей чоловік уже дозрів для пізнання істинного путі. Сподіваюсь, що ви візьмете його до себе, — відповів Лан.
— Якщо вже він прийшов сюди, то доведеться йому відмовитись від усього мирського, тільки так можна здобути безсмертя.
Цзя з благоговінням слухав старого. Потім Лан провів його на один із монастирських дворів, показав місце для ночівлі і, залишивши кілька коржиків, пішов. У келії було чисто прибрано. Дивно лише, що ні двері не навішені, ні рам у вікнах немає, а з меблів — тільки столик та ліжко. Місячне світло, вільно проникаючи через отвори, здавалося, пронизувало все довкола. Цзя поскидав черевики і примостився на ліжку, та невдовзі відчув голод. Взявся за коржики. Вони були солодкі, і тому він швидко наївся.