Серйозним внеском у радянську документалістику даної досліджувальної проблеми стала збірка документів «Фашистский меч ковался в СССР», підготовлена Ю. Дья- ковим і Т. Бушуєвою, до якої ввійшли найважливіші, з точки зору видавців, документи періоду 1920 — 1933 рр., що безпосередньо стосуються військового співробітництва СРСР та Веймарської Німеччини. У ній зібрані документи, що допомагають розкрити тему дослідження. На ці документи ще донедавна був накладений гриф «цілком таємно», і тому вони були виключені зі свідомості людей. Більшість документів, які представили автори, — оригінали (деякі — рукописні) з власноручними підписами, резолюціями їх авторів. Деякі матеріали, на перший погляд, безпосередньо до теми не стосуються, але вони відтворюють історичний фон подій, допомагають краще пізнати обставини співробітництва між обома країнами. До текстів документів додаються необхідні наукові коментарі й примітки. Автори приходять до висновків, що меч був гострим з обох боків і кувався обома тоталітарними державами. У роки Другої світової війни він, як бумеранг, був спрямований, зрештою, на народи СРСР і Німеччини. ·
Особливу увагу привертають листи відомих радянських і німецьких військових керівників. Здебільшого в них ішлося лише про останні вісті, часто згадували імена адресанта і обов'язково вказували місце й дату (а інколи й годину) написання листа. Таким чином, приватні листи перетворювалися в повідомлення або так звані новини, що розповсюджувалися між різними структурними підрозділами держав. Особливо цікаві записки із щоденників заступника комісара закордонних справ СРСР М. Литвинова, повноважного представника СРСР у Німеччині М. Крестинського, які стояли біля витоків радянсько-німецького військового співробітництва, а також документи, що безпосередньо розкривають ідеї військової кооперації і технічного співробітництва.
Значимою стала публікація об'ємної серії перекладених англійською мовою документів німецького МЗСа — «Оокишепіе гиг сІеиІзсЬеп Сезсіїісіїїе» 1,2Г які були у розпорядженні спочатку Управління стратегічних служб, а зрештою, архівів Державного департаменту СІЛА. Ця серія видавалася майже одночасно в СІЛА і Великій Британії. Окремо треба виділити збірки документів, які видавались у Німеччині: «Акіеп гиг сіеиізсіїеп аиз^агіідеп Роїіііс 1918—1945»[7]; «Оокишепіе ипсі ОокитепІагрЬоІоз гиг СезсЬісМе сіег сіеиізсіїеп Іліїїллгаїїе. Аиз (іеп СеЬеі- такіеп сіез КеісЬз^еЬгтіпізІегіитз 1933— 1939». Усі ці збірки згруповані хронологічно або тематично. У них розкриваються й характеризуються основні напрями й принципи зовнішньої політики СРСР і Німеччини в 1920-ті — на початку 1930-х років, а також складні суспільно-політичні та економічні процеси й військові зв'язки, які відбувалися між країнами.
При написанні дослідження використовувалися резолюції і постанови ЦК ВКП(б), стенографічні звіти деяких з'їздів і конференцій партії, а також збірки урядових директив.
Наступну групу опублікованих джерел складають мемуари видатних учених, конструкторів військової техніки, а також праці, присвячені розвитку збройних сил СРСР і Німеччини в міжвоєнний період та діяльності видатних радянських військовиків. Це роботи В. Шаврова[8], В. Грабіна[9]і А. Яковлєва6, спогади друзів і соратників про командирів Уборевича[10], Якіра[11], Алксніса[12]. У викладі інформації автори не відходять від хронологічного принципу подачі матеріалу і намагаються згрупувати його тематично. Особливу увагу привертають сторінки, в яких ідеться про співробітництво з Німеччиною в галузі технологічного співробітництва, обміну інформацією технічного характеру між країнами. У мемуарах захищається ідея, що в центрі всього того, що відбувається у воєнний або мирний час, завжди стоїть людина. Для майбутнього є доцільним критичне використання досвіду останньої світової війни і намагання зробити з цього досвіду практичні висновки.
У мемуарах нагромаджено багато відомостей про політичні маневри радянського уряду в міжвоєнний період. З'являється, можна сказати, деяка сміливість у трактуванні тих або інших подій, але виникає враження, що автори (можливо, й редактори) неначе під тиском внутрішньої цензури дозують факти й оцінки на користь старих поглядів. Тому теми військового співробітництва СРСР і Німеччини вони зовсім не розкривають. Привертає увагу лише оцінка мемуаристами стану Червоної армії у 20-ті роки і її розвитку у 30-х роках XX ст. Слід відмітити те, що радянським військовим спеціалістам ще на початку 1930-х років були відомі вади німецької авіації, що конструктори радянських КБ намагалися не перенести ці вади на радянські літаки, але верховне командування дуже пізно повернулося обличчям до цього питання[13]. Крім того, автори мемуарів натякають на те, що у 20-х роках не було єдиного плану розвитку ВПК, точніше, він був, але до нього постійно вносили зміни.