Привертають увагу мемуари У. Черчілля «Друга світова війна» (т. 1), в яких колишній прем'єр-міністр Великої Британії дуже схвально відгукнувся про генерала Секта. Він називає його будівничим ядра і структури майбутньої армії Німеччини — армії реваншу. Сект наполягав на тому, щоб усі уроки Першої світової війни ретельно вивчалися. На думку Уїнстона Черчілля, саме під керівництвом генерала фон Секта були прийняті нові принципи навчання офіцерів та рядового складу, запроваджені найрізноманітніші навчальні курси, настанови та інші методичні матеріали[14].
На особливу увагу заслуговують мемуари німецьких військових та політичних керівників: В. Шелленберга[15], Г. Брунінга[16], Г. Гудеріана[17], Е. Кострінга5, Е. Манштейна[18], К. Штудента[19]. Німецькі військові спеціалісти намагалися узагальнити досвід, який був нагромаджений у міжвоєнний період і під час Другої світової війни, намагалися зробити деякі прогнози на майбутнє, спираючись, головним чином, на аналіз рішень оперативного керівництва. Привертають уваїу сторінки, на яких розглядаються питання співробітництва рейхсверу і Червоної армії, принципи, за якими будували нову німецьку армію, а також військові реформи, які відбувалися в рейхсвері, їх логіка й послідовність (реформи головнокомандуючого рейхсверу генерала Секта), оперативні плани. Автори мемуарів згадують військово-технічні контакти обох країн у 1920-х роках. Мова йшла про те, що вже з 1923 р. практикувалася підготовка офіцерів і вівся обмін технічною інформацією між німецьким рейхсвером і Червоною армією'. Крім того, за окремі патенти, які отримували від Німеччини, рейхсверу було дозволено налагодити випуск зброї на території Радянського Союзу.
Автори мемуарів намагалися визначити межі радянсько-німецької дипломатії, політичні розрахунки і виходячи з них вирішити національні й міжнародні проблеми. Теми військово-технічного співробітництва вони окремо не торкались. Але намагалися знайти причини зближення СРСР і Веймарської республіки, дати власну оцінку подіям міжвоєнного часу, військовим реформам і діям політиків цих країн. Слід зазначити, що ці роботи характеризуються солідною документальною й історіографічною базою.
На початку 1990-х років вийшло декілька статей, в яких історики намагались розкрити військово-технічні контакти СРСР та Німеччини в 20-х роках XX століття. Зокрема, А. Ахтамзян у статті «Військове співробітництво СРСР і Німеччини в 1920— 1933 рр.», проаналізувавши нові документи, в хронологічному порядку виклав основні моменти військового співробітництва між арміями обох країн. Уже на початку статті автор ставить питання, чи було таке співробітництво в інтересах Радянської держави, і намагається дати відповідь на нього. Без сумніву, стаття мас науковий інтерес, хоча в ній недостатньо чітко розкривається політичний аспект співробітництва. Мова йде про дипломатичний зондаж у Берліні й Москві.
Ахтамзян наводить багато цікавих характеристик, які давали німецькі військові Червоній армії. У результаті автор робить висновок про те, що саме Німеччина була дуже зацікавлена в співробітництві з СРСР, саме вона була ініціатором радянсько-німецьких військових переговорів і отримала більшу користь від співробітництва.
У 1991 р. в «Военно-историческом журнале» вийшла стаття С. Горлова «Військове співробітництво СРСР і Німеччини в 20-х роках», в якій автор не претендує на вичерпне висвітлення теми, і все ж стаття може допомогти розібратися у важких дипломатичних перипетіях 1920-х років. Цінність цієї статті полягає передусім у тому, що автор посилається на документи, які до цього часу ніде не публікувалися. Крім того, цікавою є думка С. Горлова про те, що Рапалльський договір став першим офіційним міжнародним визнанням рівноправності систем власності — соціалістичної й капіталістичної. За такою ж самою схемою була написана стаття В. Бойцова[20], надрукована в газеті «Армия». Основне завдання автор вбачав у тому, щоб пролити світло на співробітництво СРСР і Німеччини у військовій сфері.