Червоні ночі
Від автора
Минуло багато років від подій, описаних у цій книзі. Її тема — оборона Пшебраже1, польського села на Волині2, яке під час нацистської окупації перетворилося на укріплений табір, притулок для двадцяти п’яти тисяч людей, змушених покинути свої домівки. Переслідувані вдень і вночі українськими фашистськими бандами, ці люди, рятуючи свої життя та забираючи залишки вцілілого майна, шукали порятунку в Пшебраже.
Так сталося, що мені довірили роль коменданта цього центру. Не маючи підготовки до таких складних, багатогранних і відповідальних обов’язків, я б не зміг впоратися без допомоги як моїх найближчих соратників, так і мешканців навколишніх сіл та міст, які забезпечували нас продовольством, зброєю та інформацією — цінним ресурсом в умовах самооборони.
Ми також багато чим завдячуємо інспекції Армії Крайової3 у Луцьку4, звідки надходили військова інформація, зброя, продовольство та гроші. Ми також глибоко вдячні радянським партизанським загонам, що діяли в цих регіонах. Нарешті, я хотів би особливо підкреслити допомогу тих українців та українських сіл, які не піддалися тиску фанатичних фашистських елементів і які, ризикуючи жахливою помстою, не тільки не дозволили втягнути себе у вир кривавих боїв, а й надали нам активну й неоціненну підтримку. Одним із таких сіл було Озеро5, безпосередній сусід Пшебраже. Позиція мешканців Озера була для нас тим ціннішою, що вона пробудила в нас усвідомлення того, що ми боремося не проти української нації, а проти її засліплених ренегатів, і що приналежність до тієї чи іншої нації не визначає, чи опинимося ми на тій чи іншій стороні фронту.
У цих мемуарах я прагнув якомога об’єктивніше й точніше передати все, що мені відомо про оборону Пшебраже. Значний часовий проміжок не дозволяє відтворити всю історію самооборони, спираючись виключно на власні спогади. Тому збережені записи, зроблені на місці подій у ті пам’ятні дні боїв, а також свідчення очевидців та учасників тих подій виявилися надзвичайно корисними. Я висловлюю їм усім особливу подяку за допомогу.
Історія оборони Пшебраже також є частиною історії польського опору фашизму. Той факт, що цей фашизм був прикрашений тризубом, а не свастикою, не має значення. Шовінізм і націоналізм, незалежно від їхніх гасел, завжди є рухами, ворожими до людства.
Історія цієї самооборони — свідчення організаторських здібностей, мужності, хоробрості та відваги звичайних людей, мешканців звичайного, середньостатистичного польського села — адже саме таким і було Пшебраже. Тому, через стільки років, я хотів би подякувати всім тим, хто показав стільки прикладів самопожертви та відданості.
На жаль, мої слова не дійдуть до тих, хто, захищаючи тисячі беззахисних жінок і дітей, віддав свої дорогоцінні життя. Нехай ця книга також стане даниною поваги тим, хто загинув, захищаючи Пшебраже та всі інші подібні центри на Волині.
Жовтень 1964 року,
Генрік Цибульський6.
Від перекладача
Завдяки лексичній схожості між українською та польською мовами, збіг словникового запасу яких становить близько 70 %, я постарався зробити дослівний переклад цієї книги. Помічена дивина у назвах воєнізованих підрозділів оунівців, коли супротивників називають поліцаями, шуцманами, повстанцями, уповцями, бандерівцями чи бульбовцями, що іноді трапляється в рамках опису однієї події, пояснюється самим автором: «У той час ще діяли три окремі групи: «бульбовці», «бандерівці» та «шуцмани». Через кілька місяців видимість цієї розрізненості зникла — влітку 1942 року вони всі вже перемішалися.», до того ж з травня по липень 1943 року збройні формування ОУН(б) та «Поліської січі» мають однакову назву «Українська повстанська армія» (УПА). Паралельно з цим тривають конфліктні переговори, іноді з взаємними вбивствами, викраденнями родичів та доносами, між представниками ОУН(б) та «Поліської січі» (загони якої перейменовано на «Українську народно-революційну армію»), командний склад якої частково комплектувався конкуруючою мельниківською ОУН(м), щодо об’єднання організацій. У підсумку до кінця 1944 року бандерівська УПА приєднала більшу частину особового складу бульбовської УНРА, знищуючи незгодних.
Pszebraże, нині село Гаєве, Hajowe, з 1946 по 1964 роки Преображенське, Preobrażenśke, у Ківерцівському районі Волинської області України; 31 січня 1944 року звільнено Червоною Армією – примітка перекладача
Wołyń — історична область у басейні південних приток Прип’яті та верхів’ях Західного Бугу, яка колись входила до складу Південно-Західної Русі, а нині розділена між територіями України та Польщі — примітка перекладача
скорочено АК, Armia Krajowa, буквально «Вітчизняна армія», підпільна польська військова організація часів Другої світової війни, що діяла у 1942—1945 роках, була основною організацією польського Опору, яка боролася проти німецької окупації, підпорядковувалася польському уряду у вигнанні та верховному головнокомандувачу польських збройних сил, що перебували у Великій Британії; ставлення АК до радянських військ і партизанів було неоднозначним: від проведення спільних операцій до збройних сутичок і каральних акцій. — примітка перекладача
Łućk, який нині є адміністративним центром Волинської області України, раніше був столицею Волинського воєводства Польщі — примітка перекладача
Jezioro, нині село у Ківерцівському районі Волинської області України — примітка перекладача