«Капітан Коваленко пропонує нам спільний похід до Словатичів», — заявив він після повернення.
«На повстанців?»
«Не тільки. Нещодавно у Словатичах дислокувався великий загін власівців275, які донедавна охороняли для німців залізничні колії на ділянці лінії Рожище276 — Ківерці. Однак, коли вони дізналися, що неподалік у лісах перебувають радянські партизани, весь загін сховався в лісах, «забувши» повернути німцям зброю, боєприпаси та все військове спорядження. Так склалося, що першим загоном, з яким вони зіткнулися, виявилися бойовики УПА. Не вагаючись, вони пішли з ними, вважаючи, що мають справу зі справжніми партизанами. Зрозуміло, бойовики УПА поки що не виводять їх із омани.»
«Що пропонує Коваленко?»
«Тихо оточити село й поговорити з «власівцями». Якщо вони захочуть перейти на наш бік, ми разом завдамо удару по УПА. Якщо ж їм більше до вподоби бандитське життя, то вони розділять долю своїх покровителів.»
«Непогана думка. Але, по-перше, хто піде вести переговори з «власівцями», а по-друге, що буде, якщо УПА вже знайшла з ними спільну мову?»
«Зі Словатичів прибули двоє мешканців цього села. Вони представилися старими комуністами. Коли загін власівців увійшов у село, вони непомітно вислизнули до лісу й дісталися до Германівки. Вони охоче взяли б на себе роль посередників у переговорах.»
«А чи не занадто охоче? Це викликає підозри! Що це за люди, що ти довіряєш їм долю всього загону?»
«Я знаю не більше за тебе. У всякому разі, партизани їм довіряють. Напевно, вони знають їх ближче, раз вирішили скористатися їхньою допомогою. До того ж, далеко б вони не втекли...»
Ми почали готуватися до походу. Василевський і Житкевич вирушили до Коваленка, щоб обговорити деталі операції, а в таборі розпочалася звична метушня. Чистили та перевіряли зброю, роздавали додаткові боєприпаси, готували перев’язувальні матеріали.
Ми згадували підготовку до походу на Тростянець та Омельно. Тепер на нас чекало не менш складне завдання. Село, розташоване за двадцять кілометрів від Пшебраже, напевно приховувало в собі чимало несподіванок. Особливо те, що ми чули про підготовку та озброєння власівців, могло виявитися для нас небезпечним, навіть якщо ми застанемо їх зненацька.
До складу загону «Пшебраже» увійшли дві роти під командуванням Тадеуша Войницького та Щепана Камінського, а також взвод загону «Дрзаги», очолюваний «Орликом»277.
Пізно ввечері 27 жовтня 1943 року вся ударна група вирушила до місця збору у Видранку. Після остаточного узгодження деталей та розподілу завдань звідти вони вирушили у напрямку Вінцентівки на зустріч із радянським загоном.
І знову, як і під час походу на Тростянець, нам супроводжувала негода: мрячив холодний осінній дощ і дув поривчастий вітер. Одяг був просочений вологою, холод проникав до кісток.
Місцем зустрічі були Творимерські хутори, які повністю спорожніли внаслідок набігів банд у червні та липні.
У очікуванні прибуття радянського загону ми зупинилися тут, у занедбаних будівлях родини Крупських. Партизани, ховаючись від настирливого дощу, втиснулися в житло й щільно заповнили просторий сарай.
Через кілька хвилин радянський загін увійшов до селища. Відбулися короткі привітання, і командири негайно взялися за розробку остаточного плану атаки.
Як випливало з розповідей двох мешканців Словатичів, загін УПА займав східну околицю села з боку Пшебраже. Власовці дислокувалися у школі, приблизно в центрі села. План був таким:
- загін капітана Коваленка обійде село з флангу та займе позиції із заходу;
- війська з Пшебраже займуть східну околицю Словатичів;
- поблизу головної дороги, біля невеликого сільського кладовища, будуть розгорнуті посилені патрулі;
- завданням сил із Пшебраже буде в призначений час атакувати район кладовища, захопити його та дочекатися результату переговорів;
- трохи раніше двоє «переговорників» увійдуть у село, роз’яснять волосівцям ситуацію та спробують схилити їх перейти на бік партизанів.
Войницький і Коваленко нахилилися над годинником і при тьмяному світлі лампи звірили час. Пролунали тихі накази. Обидва загони рушили в дорогу.
Спочатку партизани йшли швидким, невимушеним кроком. Поки їм ще не потрібно було дотримуватися тиші.
Темна безмісячна ніч поглинала колону, що марширувала. Лісова дорога, що пролягала серед мокрих дерев і кущів, справляла враження якогось гігантського тунелю. Лише силуети товаришів, що йшли попереду, вказували напрямок і давали відчуття безпеки в натовпі.
військовослужбовці Російської визвольної армії, Rosyjska Armia Wyzwoleńcza, Russische Befreiungsarmee, під командуванням генерала А. А. Власова, який перейшов на бік Третього рейху, а також члени очолюваного ним Комітету визволення народів Росії — примітка перекладача
Rożyszcze, нині місто, адміністративний центр Рожищенського району Волинської області України — примітка перекладача