Ми повільно готувалися вирушити в дорогу. Партизани вишикувалися в колону, яку замикав взвод охорони. У самому кінці йшло стадо корів, яке гнали четверо партизанів. Ми вже були посередині лугу, коли до нас долинув гул літаків. Здалеку ми помітили знайомі силуети «юнкерсів»285.
«Біжимо до лісу!» — вигукнув я.
Я не встиг добігти до перших дерев, як прямо над головою пролунав дедалі гучніший гуркіт літаків. Літаки пролетіли низько над землею й попрямували в бік стада корів. З подивом я помітив, що погонщики-партизани йдуть собі спокійно, зовсім не звертаючи уваги на небезпеку, що їм загрожує.
Раптом, коли літаки знизилися ще більше, готуючись обстріляти безтурботну четвірку, вгору злетіла ракета. Мабуть, це збило з пантелику льотчиків, бо вони змінили курс і полетіли в бік палаючого Омельно.
Ми ледве піднімаємося з землі. Напружені нерви лише зараз дають про себе знати.
«Ото ж хитруни!» — вигукнув Франек Житкевич. — «Німці остовпіли, впевнені, що натрапили на своїх. А ж могли перебити їх усіх до останнього.»
У Пшебраже мені повідомили, що менш ніж за годину після нашого від’їзду прибули троє зв’язківців із невідомого нам загону польських партизанів, які бажають зустрітися зі мною ще сьогодні.
Загін складався з приблизно ста п’ятдесяти осіб, добре навчених і непогано озброєних, але завдання, яке він взяв на себе — прорватися до Пшебраже — було дуже складним. До того ж багато хто з цього загону захворів на тиф286, і хворих доводилося перевозити на возах.
В околицях Сарн було повно загонів УПА, які на цій території, як і раніше, поводилися дуже зухвало. Маючи добре налагоджену розвідку, бойовики УПА знали маршрут руху загону і за допомогою місцевого населення здійснювали раптові атаки на колону. У кількох населених пунктах партизанам довелося вести справжні бої. Їм бракувало продовольства, а хворі обмежували свободу дій.
Після кількох днів наполегливого, виснажливого маршу загін зупинився в Юзефіні. Звідти до Пшебраже залишалося всього шість кілометрів. Зв’язкові прийшли до нас, щоб попросити про допомогу. Я взяв із собою Владка Коксановича та Копровського, і ми негайно вирушили до Юзефіни. Загін справді перебував у жалюгідному стані. Хворих на тиф я наказав розмістити в лазареті, решту партизанів ми привезли до Пшебраже, де їх розмістили в казармах.
Тепер виникла нова проблема: як нагодувати тих, хто прибув. Продовольча ситуація з кожним днем погіршувалася. Чисельність населення наближалася до двадцяти п’яти тисяч. На щастя, ми отримали допомогу від інспекції Армії Крайової в Луцьку у вигляді значних запасів борошна та зерна. Питання забезпечення продовольством вже давно було однією з наших головних проблем.
Тепер ми почали «кружляти» навколо луцького млина, який до війни належав відомому багатієві Фрідману287. Наразі млин працював на повну потужність для потреб німецької армії. Його добова продуктивність була вражаючою, оскільки сягала кількох сотень тонн.
На мою радість, я дізнався, що млином керують двоє наших добрих знайомих зі стадіону в Луцьку: Володимир Добровольський і Тадеуш Далецький. Мій брат Юзек одразу ж домовився з ними. Невдовзі значна частина возів, що виїжджали зі складу, почала рухатися в бік Пшебраже.
Надзвичайно цінну допомогу нам надали при цьому інженери з лісництва Ківерці: Тадеуш Риковський, Райца та лісничий Цялович, який організував у себе «перевалочний пункт» під час транспортування продовольства до Пшебраже.
За допомогою комірника Троця вони «організовували» поставки зерна з німецьких складів у Луцьку. Вночі їм допомагав Маріан Сікула288.
Завдяки їхнім зусиллям нам вдалося накопичити настільки великі запаси продовольства, що коли партизани з Пшебраже у квітні 1944 року вирушали до бригади «Грюнвальд», вони змогли взяти з собою «у придане» кілька мішків борошна, крупи, солі та інших продуктів.
У наших примітивних умовах ми не змогли запобігти поширенню тифу, який принесли з собою партизани «Бомби». У Пшебраже спалахнула епідемія. За короткий проміжок часу захворіли кілька десятків людей, і серед них було багато партизанів із наших рот.
Лікарня в Юзефіні була переповнена, а хворих ставало дедалі більше, тому ми вирішили перенести лікарню до будівлі першої роти, якою командував Францішек Маліновський. Будівля була значно просторішою і могла вмістити на половину більше ліжок.
ймовірно, «Юнкерс-87», Ю-87, Junkers Ju 87 Stuka, німецький одномоторний двомісний пікіруючий бомбардувальник і штурмовик часів Другої світової війни — примітка перекладача
загальна назва деяких інфекційних захворювань, що супроводжуються порушеннями свідомості на тлі сильної лихоманки та інтоксикації — примітка перекладача
Пінхас Янкелевич Фрідман втратив млин із встановленням радянської влади у 1939 році — примітка перекладача