Структура самооборони в Пшебраже мала дещо інший вигляд. Процес формування сил Пшебраже, хоч і не без труднощів, відбувався у напрямку створення самостійних оборонних сил, розміщених у казармах, які підпорядковувалися правилам регулярної армії.
Будучи найбільшим скупченням польського населення, яке врятувалося від нападів, Пшебраже було змушене провести більш чітке розмежування внутрішньої влади на цивільну та військову, чого в менших населених пунктах не вдалося здійснити аж до самого кінця їхнього існування. Цивільну владу в Пшебраже здійснював комендант Людвік Малиновський.
На початку січня 1944 року з Ківерецького округу «Ланка» Тадеуш Риковський, псевдонім «Секач», організував у Березовому Гроді309 загін чисельністю 60 осіб. До його складу увійшло багато молодих, здібних юнаків, які після визволення тих територій вступили до армії й воювали до самого кінця війни, здобувши високі нагороди та офіцерські звання.
Найвищий рівень та найбільші успіхи в боях із загонами УПА, окрім Пшебраже, досягла самооборона в Рожищах. Перші спроби підпільної діяльності були зроблені там уже в 1941 році, коли наприкінці червня Макарій Кавецький, псевдонім «Марцин», створив секцію з кількох осіб, метою якої був збір і збереження зброї та боєприпасів, знайдених на фронтових полях битв.
Власне підпільну діяльність у Рожищах на початку 1942 року започаткував місцевий вчитель Ян Гарчоський, псевдоніми «Гриф» — «Лама», який, маючи за плечима дивізійну школу курсантів, зумів організувати досить великий загін під кодовою назвою «Коле». Цей загін увійшов до складу округу «Ланка» у Ківерцях, яким командували Пеняжек, псевдоніми «Василь» — «Шпада», та Тадеуш Риковський, і який, у свою чергу, підпорядковувався інспектору Армії Крайової «Основа» у Луцьку. Організований таким чином загін у Рожищах готувався до збройної боротьби проти гітлерівців і водночас активно розширював підпільну діяльність на навколишні села. Цьому сприяла робота «Лами» на зерноприймальному пункті, завдяки якій він міг підтримувати прямі контакти з селянами, які постачали контингент. Бесіди з ними та опитування дозволили привести до присяги майбутніх командирів сільських загонів. З’являються перші, поки що нечисленні, загони в Ельжбетіні310 під командуванням Станіслава Чихуса311, псевдонім «Дуб», одного з найвідважніших командирів, у Ситарівці312 під командуванням Енгельгарта, псевдонім «Сосна», у Валерьянівці313 під командуванням М. Гловацького, у Слободарці під командуванням С. Танського, псевдонім «Бетон»314, у Переспі під командуванням Новаковського, псевдонім «Лех», у Копачовці315 під командуванням А. Вільчевського, псевдонім «Тигр», а потім Галецького, псевдонім «Вихор». Ці підрозділи були центрами, організаційно підпорядкованими командуванню «Кола» у Рожищах.
Розвиток організації залежав від результатів, досягнутих у вдосконаленні зв’язку, зборі інформації про плани ворога, проведенні військової та конспіративної підготовки, розвитку пропаганди та поширенні підпільної преси. Реалізація цих завдань вимагала зміцнення загону, тому «Гриф» — «Лама» у другій половині 1942 року включив до складу командування Юзефа Русіна, псевдонім «Мазур», на посаду офіцера з інформації, Яніну Танську, псевдонім «Шаротка», як командира жіночої служби зв’язку (у співпраці з Н. Краєвською), а також М. Кавецького, псевдонім «Марцин», на посаду ад’ютанта командира. До складу командування ділянки з початку другого півріччя 1943 року також увійшли Алоїзій Крупа, псевдонім «Каяк», на посаду офіцера з озброєння, та Юзеф Чубрит, псевдонім «Юзя», як офіцер зв’язку.
У квартирі «Шаротки», у так званому будинку органіста, проводилися наради та чергові збори.
Зі збільшенням складу командування дільниці відбувається всебічний розвиток її діяльності. Створюються нові сільські відділення в Ретовці, Катаринівці, Чебенах, Тарноволі, Димитрівці, Мар’янівці, Кременці, Французах316 та інших населених пунктах у межах гміни317 Рожище. Зростає кількість членів організації, ефективніше проходить навчання, до якого були залучені унтер-офіцери: Крживаняк, М. Гонсіор, Вардах та інші. Покращується стан озброєння окремих постів, оптимізується зв’язок.
Юзеф Русин створює сім інформаційних пунктів та скриньок для передачі повідомлень. Він проявляє в цьому велику активність, оскільки, працюючи на залізниці в Переспі, має можливість пересуватися залізничними коліями, де збирає дані про пересування ворожих військ, види вантажів, що перевозяться, та ситуацію на залізниці. Додатковою перевагою є його добре знання німецької мови та посада інструктора з залізничного руху. Отриману інформацію він передає в округ «Ланка» у Ківерцях інженеру Риковському. Пізніше вона використовувалася командуванням Армії Крайової.
Berezowy Gród, лісовий масив, розташований між Рафалівкою та Пшебражем, у січні 1944 року був пунктом збору та дислокації підрозділів Армії Крайової — примітка перекладача
Elżbiecin, нині Єлизаветин, село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Stanisław Cichus, псевдонім „Dąb”, згодом заарештований НКВС, зник безвісти — примітка перекладача
Sitarówka, знищена польська колонія, мешканці якої були вбиті або покинули свої домівки; у 1947 році колишній населений пункт увійшов до складу села Рудня, Rudnia, що нині розташоване в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Walerianówka, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; до 1940 року там було переважно німецьких і польських господарств, а також кілька українських; згодом німецьких колоністів виселили до Третього рейху, а їхні будинки заселили українці — примітка перекладача
Станіслав Танський, Stanisław Tański, псевдонім „Beton”, очолював загін із кількох десятків осіб — примітка перекладача
Kopaczówka, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
колонії Retówka, Katarynówca, Czebenie, Tarnowola, Marianówka припинили своє існування; Dmitrówka, Krzemieniec нині села в Рожищенському районі Волинської області України; хутір Французи, в якому до війни проживали польські та голландські поселенці, указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року перейменовано на хутір Подорожник, згодом він став частиною сусіднього Кременця; зазначені населені пункти були визволені Червоною Армією навесні 1944 року — примітка перекладача