Підрозділ «Орла», що перебував на відстані менше ніж 15 кілометрів від Пшебраже, мав завдання підтримувати зв’язок із Пшебраже та надавати допомогу на засадах взаємності. Зв’язок з нами підтримував також комендант Ситаровки Енгельгарт. Під час двох найнебезпечніших нападів на Пшебраже нам на допомогу поспішили мешканці Ельжбетин та Василівки. По дорозі до них приєдналися загони з Вельнянки334, Ситаровки, Копачовки та Рожищ — загалом близько 150 осіб. Хоча загін підкріплення не встиг прибути вчасно, оскільки зіткнувся з сильним опором банд в околицях Чолниці, він все ж взяв участь у переслідуванні банд та патрулюванні території в районі Вадовичів335, Лукова336, Незвира337, Четвертні та Словатичів.
Важливим був той факт, що в районі Четвертні були зосереджені значні сили банд, які оточували Пшебраже. Незалежно від цієї допомоги, загін «Орла» очищав і патрулював небезпечний як для нас, так і для Рожищ район Бодячева338, Суска339 та Словатичів.
«Орел» також надавав допомогу радянським партизанам із загону капітана Коваленка, який перебував поблизу Василівки. Ця допомога полягала у наданні житла, продовольства та інформації про місцевість. Звістка про перебування росіян якимось чином дійшла до німців, дислокованих у Рожищах. Пошукова операція, на щастя, виявилася безуспішною, оскільки Чихус встиг попередити Коваленка. Під час облави загинув Казановський, а Чихус і Мацяжек були заарештовані за звинуваченням у наданні допомоги радянським партизанам. І вони, як і «Лама» та «Гриф», були звільнені завдяки вправному й рішучому захисту, хоча чимало пережили під час слідства.
Велика небезпека з боку банд загрожувала Слободарці340, яку захищала група «Бетона», що співпрацювала з Чебенами341 на іншому березі Стиру. У Чебенах також існував оборонний пункт, очолюваний Гасером, Регулою, Козловським і Мишаковським. Слободарка була перешкодою на шляху заражених націоналізмом українських сіл: Забари342, Копче343 та Духче344.
Розташований неподалік загін радянських партизанів під командуванням Рибалко явно гасив запал націоналістів. Окрім «Бетона», з Рибалко підтримували контакт: Я. Гаєвський, Р. Рембецький, І. Шулаковський, А. Марешко, Л. Пендзіол. У той час у нас було багато прикладів плідної польсько-радянської співпраці. У жовтні 1943 року радянські партизани взяли участь у відбитті атаки загонів УПА з боку Пожаркок345, Духче та Янувки346. Завдяки їм бойовики УПА зазнали великих втрат, особливо під час переправи через канал поблизу Янувки. У листопаді солдати поста разом із радянськими партизанами встановлювали міни на залізничних коліях між Переспою та Рожищами. Крім того, група «Бетона» забезпечувала зв’язок між Рибалкою та радянськими загонами з більш віддалених районів.
У жовтні 1943 року у Слободарці перебував зв’язковий із Маневичів на прізвище Гарченко, який поспішав до Горохова. З його перебуванням тут пов’язана досить цікава подія. Гарченко був інвалідом, який втратив обидві ноги. Він їхав на возі, на якому віз барана. Вартові поста, ще не знаючи Гарченка, ретельно обшукали візок, але нічого не знайшли. Лише наступного дня він сам зі сміхом показав місце, де зберігалися документи та гроші. У візку були подвійні дошки та потаємні відсіки.
Присутність радянських партизанів вселяла мужність у мешканців навколишніх сіл. Завдяки цьому вони навіть наважувалися нападати на невеликі бандитські загони. Восени 1943 року патрулі Слободарки помітили, що з боку Янівки наближається загін УПА. Бойці самооборони зустріли його вогнем і відступили в бік села Забари. УПА обрушила на них град запальних снарядів. У результаті кілька будівель цього українського села охопило полум’я. Українські націоналісти не збагнули, що патрулі минули село, і припустилися ще однієї помилки. А саме, вони відкрили шалений вогонь по мешканцях Забарів і вбили багатьох українців.
У січні 1944 року люди з поста у Слободарці, і насамперед Шулаковський, Козловський та Барановський, співпрацювали з радянськими партизанами, які на той час перебували у Вишенках347. Серед партизанів були добрі знайомі «Бетона» — Коваленко та Рибалко.
Wełnianka, зруйноване селище, яке після війни не відновлювалося; нині це територія Рожищенського району Волинської області України; тут у 1943 році за наказом УПА українець вбив свою дружину-польку разом із дітьми — примітка перекладача
Wadowice, покинутий хутір, нині територія Рожищенського району Волинської області України — примітка перекладача
Łuków, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Nezwir, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Bodziaczów, нині село у Ківерцовському районі Волинської області України; 4 липня 1943 року озброєна група УПА вбила сім’ї Бельських, Еляшевичів, Гадомських і Вінецьких, які проживали в селі, загалом близько 20 осіб — примітка перекладача
Susk, нині село у Ківерцівському районі Волинської області України — примітка перекладача
Słobodarca, покинуте село, з’єднане дерев’яним мостом із сусідніми Чебенами; у квітні 1943 року внаслідок нападу УПА було вбито трьох поляків — примітка перекладача
Czebenie, нині на місці села розташована рекреаційна природна зона на заплаві річки Стир поблизу міста Рожище Волинської області України — примітка перекладача
Zabary, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Kobcze, нині село Кобче в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Duchcze, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Pożarki, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; 17 червня 1943 року бійці УПА вчинили тут вбивство чотирьох поляків — примітка перекладача
Janówka, у 1946 році указом ПВС УРСР село Янівка було перейменовано, нині — Іванівка, Iwaniwka, у Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача