Слободарка пережила неймовірно напружену ситуацію на межі 1943 та 1944 років, коли там одночасно з’явилися німецькі та угорські роти, а також загін «Бомби». І мешканці Слободарки, і партизани «Бомби» мусили проявити чимало холоднокровності, щоб не допустити в цьому «котлі» будь-якого згубного зіткнення. На довершення до всього загін «Бомби» залишив у селі дванадцять партизанів, хворих на тиф, яких потрібно було перевезти до госпіталю в Рожищах і залишити під наглядом фельдшера Семашка.
У лютому Слободарка прийняла 36 сімей із Переспи. Німецькі загони, що відступали з Переспи та її околиць, палили й знищували все, що траплялося їм на шляху. Тоді загинуло й було поранено багато людей. Решта мешканців Переспи в паніці втікали, намагаючись триматися якомога далі від шосе. Частина з них опинилася в районі Конякова348, а частина — в околицях Пожарека. Оскільки їм тут загрожувала небезпека з боку банд УПА, «Бетон» направив у бік Пожарека сімох озброєних партизанів, а потім і підводи для біженців.
Незабаром у Слободарці виникли труднощі із забезпеченням біженців продовольством. Тому було здійснено кілька небезпечних вилазок за борошном на млин у Переспі. Цими операціями керував Ян Плацковський. Під час однієї з них Ян Фабрицький був оточений і захоплений групою бійців УПА. Піддаючись вигадливим тортурам, він не видав себе, не сказавши, що є поляком. Зрештою, завдяки відмінному знанню української мови, він переконав банду у своєму нібито українському походженні.
Друга спроба дістати борошно також ледь не закінчилася трагічно, цього разу для «Бетона» та Коленди. Обоє опинилися в оточенні й були захоплені повстанцями. Коли їх вели до сотника, вони скористалися миттю неуважності конвоїрів і кинулися тікати. Переслідування за ними зупинила застава в Кирилусі349, якою командував Холостовський.
До того, як населення Переспи розійшлося, цей населений пункт був досить міцним оплотом і тривалий час захищався від набігів банд. Підпільна діяльність у рамках Армії Крайової розпочалася там уже наприкінці 1942 року, оскільки Переспа, досить важливий економічний центр, розташовувалася в безпосередній близькості від залізничної лінії Ковель — Рівне — Здолбунів350 та шосе Ковель — Луцьк.
Постом самооборони в Переспі командував Х. Новаковський, псевдонім «Лех», а його найближчими соратниками були, зокрема: Дия — «Зих», Любенський, Добровольський, Бандура, Плацковський, Русин — «Мазур» та священик Крановський.
Бойова група складалася з п’ятнадцяти осіб, озброєних автоматичною зброєю та гвинтівками типу «Маузер»351. Окрім своїх звичайних завдань, загін самооборони готував таємні проходи для радянських і польських партизанів, а також переправи через Стоход352. Результатом проведених у зв’язку з цим розвідувальних операцій на місцевості стало виявлення бункерів, що залишилися ще з часів Першої світової війни, які згодом слугували контактними пунктами та безпечними укриттями для партизанів.
Переспа, як найзахідніший аванпост «Кола», надала багато важливої інформації про німців із району Ковеля, а також про банди УПА з околиць Щурина та таких сіл, як Тристен353, Вічини354, Городини355, Уляники356, Іванчиці357, Серхов358. Крім того, у селі здійснювалися диверсії на залізниці, які полягали у затримці нацистських транспортів, що прямували на захід, зупинці поїздів під різними приводами завдяки співпраці з залізничниками з Ковеля та Луцька, а також у знищенні вагонів за допомогою магнітних мін, так званих «жаб». Керівну роль у цих акціях відігравали Русин і Новаковський. Новаковський був пізніше заарештований німцями в ході інтенсивного розслідування, яке вони проводили після вибуху поблизу Переспи поїзда з військовим конвоєм.
У липні 1943 року Русин і Сколимовський підпалили два вагони у складі німецького потяга. Через місяць дві майстерно закладені «жаби» призвели до згоряння двох цистерн з бензином, полум’я перекинулося на наступні вагони. Розслідування показало, що... загорілися перегріті осі. Це була стандартна у таких випадках відмовка, яку використовували залізничники, до того ж її було досить важко викрити, оскільки внаслідок вибухів цистерн і моря полум’я вагони зазвичай перетворювалися на клубочиться залізо. Треба визнати, що німці зі служби охорони залізниць виявляли в цьому відношенні виняткову наївність. У листопаді 1943 року вони нарешті встановили поза всяким сумнівом, що черговий вибух був спричинений магнітною міною, але цього разу в цьому підозрювали вже радянських партизанів. Адже гітлерівці вже давно були переконані, що всі біди, які обрушуються на них у тилу, — справа рук ненависних радянських партизанів. З літа 1943 року диверсійні акції загону ставали дедалі рідшими. У той час основну увагу приділяли захисту від нападів загонів УПА.
Koniaków, покинута польська колонія, нині територія Рожищенського району Волинської області України — примітка перекладача
Kirylusza, покинута польська колонія, нині територія Рожищенського району Волинської області — примітка перекладача
Zdołbunów, нині місто на півдні Рівненської області України, адміністративний центр Здолбунівського району, головний залізничний вузол області; єврейська громада виникла у XV столітті; масові вбивства євреїв українські націоналісти здійснювали у 1918–1920 роках під час Громадянської війни, у 1939 році, на початку Другої світової війни, тут проживало близько 1500 євреїв, що становили приблизно 15 % від 10-тисячного населення міста; незабаром після окупації влітку 1941 року було організовано юденрат, а навесні 1942 року — і гетто, куди звозили євреїв із прилеглих населених пунктів; у результаті там проживало близько 3000 осіб, і вже з літа до осені того ж року проводилася ліквідація мешканців гетто, врятувалися здебільшого лише ті, кого зумів вивести німецький інженер Г. Ф. Гребе, удостоєний Меморіальним центром «Яд ва-Шем» звання «Праведник народів світу»; 3 лютого 1944 року звільнено Червоною Армією — примітка перекладача
Гебрюдер Маузер, Gebrüder Mauser, німецька компанія, заснована братами Петером-Паулем і Вільгельмом Маузерами для виробництва стрілецької зброї, переважно гвинтівок — примітка перекладача
Stochód, річка, що протікає в межах Волинської області України, права притока Прип’яті — примітка перекладача
Trysteń, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Wiczynie, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут вісьмох поляків — примітка перекладача
Horodynie, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Ulaniki, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; у 1943–1944 роках українські націоналісти вбили тут 26 поляків та сім’ю з трьох осіб польсько-українського походження, 27 січня 1944 року в бою з УПА загинули 7 членів польської самооборони з сусідньої Копачовки разом із командиром Адамом Вільчевським — примітка перекладача
Iwanczyce, нині село в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача