Незабаром після руйнування Гая націоналісти спалили церкву в Соколі та вбили кількох людей. Частина мешканців села втекла до Слободарки і через кілька днів звернулася з проханням про захист під час походу за залишеними продуктами та худобою. Вирушили двома колонами і на світанку зайняли позиції на місцевому кладовищі. Атака стала повною несподіванкою для уповців, які в паніці почали переправлятися через Стир у напрямку Смердиня367, але їх зустріли черги з кулемета Яна Надейки та інших нападників. Втеча другої групи УПОВців у бік Навозів368 була припинена заставою Холостовського. У результаті цієї вдалої перестрілки націоналісти зазнали важких втрат.
У вересні 1943 року партизани з Рожищ вирушили до Вишеньки на допомогу польському населенню, якому дедалі більше загрожували українські націоналісти з околиць Смердиня. До складу експедиції увійшли захисники Вельнянки, Слободарки, Ситаровки, Ельжбетина та Василівки. Вони прибули в останній момент. До Вишеньки вже прямували кілька сотень бійців УПА, щоб розправитися з поляками, які аж до вересня мали сміливість жити в цьому польсько-українському селі. Евакуація пройшла без бою, а врятоване населення оселилося в Ельжбетіні та Василівці.
Через кілька днів відбувся ще один виїзд до гміни Щурин. В Ожджарах369 щойно було вбито шість сімей, а поляки у Вічині, Городині та кількох інших селах також перебували під загрозою. Аналогічну допомогу було надано співвітчизникам у Березолупах370.
У січні 1944 року, у зв’язку з швидким наближенням фронту, округ «Ланка» у Ківерцях віддав наказ підготувати частину партизанів «Кола» до виходу на місце зосередження 27-ї дивізії АК. Група Я. Гарчинського, «Грифа»-«Лами», вирушила відповідно до наказу в район підрозділу «Орла» в Застир’ї, щоб разом із ним вирушити до місця збору. Німці кинулися в погоню.
Партизан врятував лише Ретовський ліс, у який німці не наважилися увійти. Через кілька днів наказ було скасовано. Тим часом вирішальні події розвивалися стрімкими темпами. Німці поспішно залишають Рожище.
Настає «безвладдя», під час якого сотні УПА нападають на Копачовку і тим самим створюють серйозну загрозу для Рожища. Крупа — «Каяк», який замінює «Грифа» —«Лама» у Рожищі, повідомляє про термінову концентрацію сил УПА, які, ймовірно, готуються до нападу на це село. У зв’язку з загрозливою ситуацією «Гриф» — «Лама» вирішує повернутися, щоб захистити населення.
Після вторгнення радянських військ на територію Рожищ багато партизанів із постів по всій громаді вступають до лав Польської армії. Гарчоський, один із найзаслуженіших партизанів, був висаджений на територію Генерал-губернаторства, брав участь у Варшавському повстанні, а після його поразки пережив усі муки концтаборів.
На відстані близько десяти кілометрів від Луцька, у селі Антонівка, було організовано великий центр самооборони, що входив до складу округу «Лан» у Луцьку. Командиром центру був Анджей Малоха, псевдонім «Єндрек». Влітку 1943 року Антонівка витримала потужний напад українських націоналістів, які атакували переважаючими силами з південного заходу. Центр відбивався дуже відважно аж до прибуття підкріплення, яке прибуло з округу «Лан» під командуванням поручника «Кра» — Вацлава Копісто. Лише з настанням сутінок банди відступили, зазнавши значних втрат. Контакти з Пшебраже Антонівка підтримувала через зв’язкового з цього села Чеслава Домбковського.
Пшебраже також підтримувало зв’язок із більш віддаленими центрами самооборони. До них належав, зокрема, невеликий населений пункт Панська-Долина, розташований на північ від Пшебраже, на відстані близько шістдесяти кілометрів. Радіус дії цього центру був меншим, ніж, наприклад, у Рожища, і своєю ефективною обороною від багаторазових нападів банд УПА він завдячував насамперед вдалому топографічному положенню. Центром оборони були дві великі кам’яні будівлі — залишки поміщицьких садиб. Захищені колючим дротом та системою укриттів і стрілецьких ровів, вони становили чудове місце для оборони. Рівнинні відкриті поля, що оточували пост, забезпечували хороші умови для ведення вогню та ускладнювали просування противника.
До складу загону самооборони тут входило близько 130 осіб. Пост відбив дві найнебезпечніші атаки банд 21 червня 1943 року та у другій половині серпня 1943 року, коли проти захисників було застосовано міномети.
Як випливає з розповіді інженера Станіслава Ястшембського, у Гороховському повіті приводом для створення оборонних постів стало масове вбивство мешканців двох сіл. Це були Загаї371 та Полхани372.
Smerdyń, хутір, що вже не існує, нині територія Рожищенського району Волинської області України; 12 вересня 1939 року в сусідньому лісі українські націоналісти вбили 22 особи польської національності, серед яких: подружжя віком близько 80 років, дев’ять жінок віком 20–35 років, 5 хлопчиків віком 10–14 років, 2 дівчинки, які перед смертю зазнали зґвалтування, віком 11–13 років та 4 дітей дошкільного віку — примітка перекладача
Nawóz, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; 12 вересня 1939 року українські націоналісти вбили тут 7 поляків, тієї ж осені також вбили ще близько ста польських біженців, а в 1943 році було вбито одного поляка — примітка перекладача
Ożdżary, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; у серпні 1943 року українські націоналісти вбили в Ожджарах шість польських сімей, загалом близько двадцяти осіб — примітка перекладача
Berezołupy Wielkie, нині село Березолуки в Рожищенському районі Волинської області України — примітка перекладача
Zagaje, нині село в Рожищенському районі Волинської області України; у червні 1943 року українські націоналісти вбили тут 16 поляків — примітка перекладача
Półhany, колишня польська колонія, нині територія Рожищенського району Волинської області України; у ніч з 15 на 16 липня 1943 року загони УПА та місцеве українське населення здійснили напад на польське цивільне населення, спалюючи будинки, а всіх мешканців, які не встигли врятуватися, було вбито; ті, хто вижив, згодом шукали притулку у великих центрах самооборони — примітка перекладача