Самооборона в Загаях мала у своєму розпорядженні лише кілька гвинтівок. У інших селах ситуація з озброєнням також не виглядала обнадійливою. Сильні загони самооборони діяли також у Берестечку, Горохові та інших містечках. Населення місцевих сіл і міст рятувалося втечею до Львова. Однак такі переходи були надзвичайно важкими й небезпечними. Величезну заслугу в цій справі мав черговий з руху на станції в Стоянові373 Тадеуш Карст, який організовував цілі транспорти біженців.
Особливе почесне місце в історії боротьби цих місцевих загонів належить, зокрема, Ремігіушу Кранцу, командиру оборони Острога374. Коли основні сили оборони під командуванням «Гзимса» вирушили на збори під Ковелем, Кранц із невеликим загоном залишився на місці й протягом трьох тижнів захищав населення, яке зібралося в стінах середньовічного замку.
Славу в історії самооборони здобуло також село Вітольдівка375 поблизу Оженіна376, яке постійно зазнавало нападів з боку УПА. Незважаючи на несприятливі умови місцевості, вона під командуванням поручника Стефана Тухего витримала всі атаки. Відлуння цих запеклих боїв постійно доносилося до нас і нагадувало, що ми все-таки не самотні, що крім нас успішно захищаються й інші опорні пункти.
Слід підкреслити, що втрати в живій силі та масштаби руйнувань були б набагато більшими, якби не значна допомога українського населення. Скрізь, навіть у націоналістично налаштованих українських селах, були люди, які, ризикуючи життям, допомагали польським сім’ям, що перебували в небезпеці.
Так, наприклад, у Гороховському повіті діяла чимала група людей українського походження, яка вчасно попереджала поляків про напади. До її складу входили, зокрема, Антон Крук та Ян Іванюк із села Бужани377. Ці двоє українців попередили інженера Ястребського та двох геодезистів — Чубака й Горського — про намір ліквідувати їх сусіднім загоном УПА, а потім деякий час забезпечували їм безпечний нічліг у своїх квартирах. Допомагали їм у цьому мірошник Фома та Микола Шулик із Полханів.
Коли українські фашисти дізналися, що Микола Шулик підтримує контакти з поляками та попереджає їх про небезпеку, вони негайно оточили його будинок. На щастя, Шулик отримав попередження від інших українців, які ставилися до нього прихильно, і зумів втекти до Горохова, де дочекався визволення. Бували, однак, випадки, коли УПА вдавалося наздогнати втікача, і тоді його доля була вирішена заздалегідь.
Організація самооборони в Ковельському повіті378 влітку та восени 1943 року, а також взимку та навесні 1944 року в загальних рисах виглядала наступним чином: головною базою самооборони з липня 1943 року були Засмики, де протягом усього часу командиром цивільної оборони був підпоручик «Зніч» — Генрік Нодратовський379. На базі в Засмиках пізніше спочатку були організовані партизанські загони, а потім зосередився 50-й піхотний полк під командуванням майора «Коваля» — Яна Шатовського380, інспектора Армії Крайової в Ковелі. Інші пункти: Діброва381, неподалік від Голоба382, під командуванням підпоручника «Юрька» — Єжи Курзідловського; Купичев383 під командуванням поручника «Вільчура» — Вільгельма Скоморовського; Зелена384 під командуванням сержанта «Лися» — Францишека385 Ценкуша; Янувка під командуванням підпоручика «Явора» — Тадеуша Пашковського; Люблінець386 під командуванням сержанта «Крука» — Казимежа Павлика; Радомль387 під командуванням підпоручника «Борсука» — Станіслава Мроза; Ружин388 під командуванням курсанта «Гронського» — «Халіча» — Тадеуша Корони. Цей останній ділянку швидко впав, розгромлений німцями.
Влітку 1943 року в Любомльському повіті389 під керівництвом поручника «Корда» — Казимира Філіповича390 та його заступника поручника «Мохорта» — Рішарда Маркевича — створюється база самооборони в Ягодзині391 та Римачах392. Потім ця база переміщується до Замлиня393, Біндуги394 та Раковця395, де одночасно організовується партизанський батальйон під командуванням поручника «Корда». У зв’язку з тим, що Любомльський округ належав до Ковельського інспекторату, цей батальйон входив до складу сил Ковельського інспекторату під командуванням майора «Коваля».
Stojanów, нині залізнична станція Львівської залізниці на неелектрифікованій лінії Подзамче — Ківерці між станціями Горохів та Радехів, розташована в селі Стоянів Червоноградського району Львівської області України; у 1942 році там було знищено єврейську громаду, перші згадки про яку датуються 1629 роком — примітка перекладача
Ostróg, нині адміністративний центр Острозького району Рівненської області України; єврейська громада, перші згадки про яку датуються 1420 роком і яка перед Другою світовою війною становила 70 % з 15-тисячного населення міста, частково встигла евакуюватися, а молодь була призвана до Червоної Армії; на початок окупації німецькими військами 30 червня 1941 року залишилося близько 7000 євреїв, яких одразу почали знищувати; влітку 1942 року було організовано гетто, а вже в середині осені того ж року його ліквідовано разом із євреями — як місцевими, так і зігнаними з навколишніх сіл; під час Волинської різанини 1943 року Острог став притулком для польських біженців із сіл, знищених УПА, у надії на дислоковані німецькі та угорські гарнізони, на початку січня 1944 року окупанти покинули місто, і польське населення протягом двох тижнів захищалося від УПА в будівлі монастиря та в’язниці, у чому допомогу надавав взвод АК «Борщувка» під командуванням Тадеуша Кобланського та місцевий відділок польської допоміжної поліції; тіла загиблих були поховані на римо-католицькому кладовищі; загалом з 1943 по 1945 роки українські націоналісти вбили в місті понад 118 поляків; остаточно облогу зняла 27 січня 1944 року Червона Армія — примітка перекладача
Witoldówka, нині частина Оженіна; у ніч з 26 на 27 грудня 1943 року польська самооборона з Вітольдівки вступила в бій зі збройним загоном УПА, який напав на село; загинули 5 членів самооборони та 8 мирних жителів — примітка перекладача
Ożenin, нині село в Острозькому районі Рівненської області України; під час німецької окупації група українських мешканців села — родини Кондратюків, Макаревичів та Євдокія Козел — переховувала євреїв, за що Меморіальний центр «Яд ва-Шем» надав звання «Праведників народів світу» Лук’яну та Федорі Кондратюкам, їхньому синові Федору, їхній дочці Ніні Садовник, уродженій Кондратюк, Кузьму та Марію Макаревичів, їхнього сина Степана та Євдокію Козел; у грудні 1943 року бійці УПА вчинили тут вбивство близько 10 поляків — примітка перекладача
Bużany, нині село в Горохівському районі Волинської області України; у липні 1943 року бійці УПА вчинили в лісі неподалік від села масове вбивство невідомої кількості поляків, викрадених з інших населених пунктів; у самому селі було спалено польські споруди — примітка перекладача
Powiat kowelski, один із повітів Волинського воєводства Другої Польської Республіки з адміністративним центром у місті Ковель — примітка перекладача
Henryk Nodratowski, „Znicz”, командував першим підрозділом Армії Крайової, що прибув до Ковельського району; як базу обрали село Засмики, що змусило УПА на початку атакувати інші населені пункти — примітка перекладача
Jan Szatowski, псевдоніми «Коваль», „Kowal”, «Загончик», „Zagończyk”, «Єміола», „Jemioła”, згодом підполковник, 9 листопада 1946 року заарештований Управлінням безпеки, Urząd Bezpieczeństwa, був притягнутий до суду, позбавлений звання та засуджений до смертної кари, пізніше вирок було замінено на 7 років тюремного ув’язнення, яке він повністю відбув, і в 1954 році був звільнений, від поновлення звання Міністерством оборони ПНР відмовився і оселився в Яновці-Велькопольському, де 11 листопада 1989 року було відкрито меморіальну дошку — примітка перекладача
Dąbrowa, нині село в Горохівському районі Волинської області України — примітка перекладача
Hołoby, селище міського типу в Ковельському районі Волинської області України; перші єврейські поселенці з’явилися у XVII столітті й до війни становили близько 20 % населення; німецькі війська окупували селище 29 червня 1941 року, на початку літа 1942 року окупаційна влада створила гетто, куди зігнали місцевих євреїв, і вже 3 вересня під конвоєм повели на масовий розстріл, тих, хто втік після облав у навколишніх лісах, розстріляли 24 листопада; загалом окупацію пережили не більше 100 осіб із єврейського населення, які згодом покинули селище; звільнено Червоною Армією 16 березня 1944 року — примітка перекладача
Kupiczów, нині село в Турійському районі Волинської області України; з кінця XIX століття заселене чеськими поселенцями, на початок Другої світової війни в населеному пункті проживало понад 1200 чехів, 80 єврейських сімей, а також українці, які заселили окрему вулицю; у серпні 1942 року українські поліцейські під командуванням двох німців стягнули з євреїв контрибуцію, а потім під конвоєм вивели їх із села, де біля православного кладовища всіх розстріляли; під час Волинської різанини місцеві чехи стали на бік поляків і приймали польських біженців; село двічі, 12 та 22 листопада 1943 року, зазнавало нападів з боку УПА, але обидва рази польсько-чеський загін самооборони за підтримки загону АК Владислава Чермінського «Яструба» відбивав напади; 14 квітня 1944 року Червона Армія звільнила селище — примітка перекладача
Zielona, нині село в Ковельському районі Волинської області України; з 1943 по 1944 роки в селі діяв загін польської самооборони під командуванням старшого сержанта Юзефа Ценкуша, псевдонім «Лісь», „Liść”, у перші місяці 1944 року тут також дислокувалася рота 27-ї піхотної дивізії Армії Крайової, завдяки чому вдалося запобігти масовому вбивству поляків з боку УПА, але загинули двоє людей, які вийшли за межі села на сінокос — примітка перекладача
Lubliniec, нині селище міського типу в Ковельському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут чотирьох поляків, у зв’язку з чим згодом було організовано загін самооборони — примітка перекладача
Radoml, покинута колонія, нині територія Ковельського району Волинської області України; 25 грудня 1943 року бійці УПА та українські селяни вбили від 25 до 30 неопізнаних осіб — примітка перекладача
Rużyn, нині село в Турійському районі Волинської області України; 16 жовтня 1943 року УПА спалила будівлю загальноосвітньої школи та Сільського народного університету; загалом у 1943–1944 роках українські націоналісти вбили тут шістьох поляків та одну українську родину, у відповідь поляки вбили п’ятьох українців, 10 листопада 1943 року в бою з УПА загинули шість солдатів загону Армії Крайової під командуванням поручника Міхала Фіалки «Сокола» — примітка перекладача
Powiat lubomelski, один із повітів Волинського воєводства Польщі з адміністративним центром у місті Любомль; у 1942 році за участю допоміжної поліції було розстріляно майже все єврейське населення Любомльського гетто, загинуло близько 5000 євреїв, усього кілька десятків людей залишилися живими — примітка перекладача
Kazimierz Filipowicz, „Kord”, комендант самооборони Любомльського округу, командир партизанського загону, який згодом перетворився на 1-й батальйон 43-го піхотного полку 27-ї піхотної дивізії АК, після війни двічі заарештовувався Управлінням безпеки — примітка перекладача
Jagodzin, село, яке вже не існує, нині на території Любомльського району Волинської області України — примітка перекладача
Rymacze, нині село в Любомльському районі Волинської області України — примітка перекладача
Zamłynie, нині село в Любомльському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут близько 21 поляка — примітка перекладача
Binduga, колишня польська колонія, розташовувалася у гміні Верба Володимирського повіту Волинського воєводства, нині — територія Володимир-Волинського району Волинської області України — примітка перекладача