Подібним чином організовувалася самооборона у Володимирському та Гороховському повітах, де акцією самооборони та партизанською організацією керував інспектор АК у Луцьку.
У Володимирському повіті виникли такі центри самооборони: головна база — Спащизна396, яку в народі часто називають Беліном397 через безпосередню близькість та організаційні зв’язки з однойменним селом. Окрім Спащизни — Беліна, до складу цього пункту входили такі села: Водзинов, Водзинек, Клин, Анусин, Олександрівка, Едвардполе, Стрелецька, Радовичі, Калинівка, Білозовщина398 та інші. Командиром цієї великої й потужної бази був «Мірек» — Ян Вишомирський. Іншими центрами самооборони у Володимирському повіті були такі села: Іванічі399 під командуванням підпоручика «Козака» — Яна Охмана; Верба400 під командуванням сержанта Юзефа Сондая; Хобултова401 під командуванням «Лиса» — Яшковського; Новоселки402 та Суходоли403 під командуванням підпоручика «Чеха» — Броніслава Бидихая; Стенжаричі404 під командуванням Лятошинського; Фелеміче405 та Владимерово406 (даних про командирів немає), а також Бубнов407 і Турія408. Ці два останні пункти швидко впали, а населення переселилося до Володимира та Беліна.
У Гороховському повіті загони самооборони були створені в селах: Затурці (організаторами самооборони тут були Перетяткович та священик Грацян Рудницький); Локачі409 під командуванням поручика Дзевановського та підпоручика «Козака» — Яна Охмана (до його переходу в Іванічі); Войниця410 та Адамовка411 під командуванням Станіслава Вдовяка та Яна Свяндра.
Більшість солдатів самооборони після звільнення цих територій вступили до лав 1-ї армії Польських збройних сил,412 і брали участь у боях з німцями аж до закінчення війни.
Післямова
Комендант. Поручик Генрік Цибульський (1910–1971) на тлі подій на Волині у 1940–1944 роках та у повоєнний період
У 2010 році виповнилося сто років від дня народження Генріка Цибульського — постаті, яка має надзвичайно важливе значення для історії польського Прикордоння в період Другої світової війни. Надзвичайно важливою, і тим не менш з багатьох причин забутою, так само як значною мірою забуті в колективній свідомості драматичні події самооборони поляків на Волині в 1940-х роках XX століття. Цибульський був лідером одного з найважливіших центрів самооборони в Пшебраже, і багато в чому саме завдяки йому вдалося захистити це поселення від атак українських націоналістів, а тим самим врятувати тисячі польських мирних жителів, які зібралися там із навколишніх населених пунктів. Перш ніж перейти до більш детального опису цієї заслуженої та цікавої особистості, слід коротко охарактеризувати основний політико-історичний контекст, пов’язаний з особою Генріка Цибульського. Цей контекст включає, з одного боку, масове винищення польського населення, яке Українська повстанська армія (УПА) здійснювала на Волині в 1940-х роках (насамперед у період з лютого 1943 року по лютий 1944 року), а з іншого — своєрідну змову мовчання, яка — з різних причин — існувала щодо цієї теми протягом довгих років.
Варто почати з основних фактів, які за необхідності наводяться у стислій та узагальненій формі. Винищення польського населення українськими націоналістами відбувалося насамперед під час німецької окупації у 1943 році та на початку 1944 року на території колишнього Волинського воєводства. Ці події, які часто називають Волинською різаниною, призвели до того, що кількість жертв важко оцінити. Зазвичай вважається, що, ймовірно, загинуло близько 30–40 тисяч поляків (а насправді, за оцінками, скоріше 50–60 тисяч), хоча деякі історики наводять дані, які щонайменше удвічі вищі.
Для більшої зрозумілості слід додати, що польська меншина на тій території налічувала на той час близько 346 тисяч осіб (16,6 % від загальної кількості). Серед жертв були також росіяни, вірмени, євреї та українці, але переважну більшість становили поляки. Водночас на всій території колишніх східних і південно-східних воєводств (тобто, крім Волинської, ще Тернопільської, Станіславської, Львівської, а також частково Поліської та Люблінської) загальна кількість жертв могла сягати навіть 120 тисяч. Здебільшого жертви були вихідцями із сільського населення, малоосвіченими, з багатодітних сімей, селянства, позбавленими захисту та природного керівництва, яких було винищено або депортовано радянською чи німецькою владою.
Spaszczyzna, колишня польська колонія, розташовувалася у гміні Верба Володимирського повіту Волинського воєводства Польщі, нині — територія Володимир-Волинського району Волинської області України — примітка перекладача
Bielin, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; від нападів УПА село, яке стало притулком для польського населення Володимирського повіту, охороняли підрозділ польського шуцманшафту та загін АК; на початку квітня 1944 року німці кілька разів бомбили село, завдавши людських втрат і руйнувань, а потім витіснили підрозділи 27-ї Волинської піхотної дивізії АК із села; разом із партизанами Белін покинула значна кількість цивільних осіб, потім німці розстріляли кілька десятків чоловіків; у 1982 році Меморіальний центр «Яд ва-Шем» надав звання «Праведників народів світу» Анджею та Катаріні Швед, а також їхнім синам Владиславу, Тадеуша, Францишека та Йозефа, які переховували від німецьких нацистів та українських націоналістів дев’ятьох євреїв: сім’ї Кац, Вапнярських та Шаю Мальцмана, ці люди опинилися в Беліні разом із польською родиною Шведів, яка переховувала їх у рідному селі Андресівка і була змушена втекти звідти через загрозу з боку українських націоналістів — примітка перекладача
Wodzinów, Wodzinek, Klin, Anusin, Aleksandrówka, Edwardpole, Strzelecka, Radowicze, Kalinówka, Białozowszczyzna, польські колонії, що нині не існують, а сьогодні є територією Володимир-Волинського району Волинської області України — примітка перекладача
Iwanicze, нині селище міського типу, адміністративний центр Іваничівського району Волинської області України — примітка перекладача
Werba, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; у 1943 році тут переховувалися польські біженці, які рятувалися від Волинської різанини, і користувалися захистом поліцейських, дислокованих у місцевій поліцейській дільниці: спочатку німецьких, пізніше також польських та українських; за даними істориків Владислава та Єви Семашко, кількість поляків — як місцевих жителів, так і біженців — тоді сягала 800 осіб; після відходу поліції в середині січня 1944 року з Верби майже всі поляки виїхали до Володимира, Володимир, а частина українців — до Овадного; у спорожнілому населеному пункті бійці УПА вбили дев’ятьох поляків — примітка перекладача
Chobułtowa, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут, у самому селі та на колишній садибі графа Ледоховського, щонайменше 19 поляків, сім’ю з 5 осіб польсько-чеського походження, сім’ю з 7 осіб польсько-українського походження, а також одного чеха — примітка перекладача
Nowosiółki, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; під час німецької окупації чеська родина Коварів, яка проживала тут, переховувала єврейську дівчинку Анну Дуб, а українська родина Янусієвих — трьох євреїв із родини Когонзонів, Меморіальний центр «Яд ва-Шем» нагородив за це званням «Праведників народів світу» Іллу та Вассу Янусієвих у 1998 році, а також Марію та Войтеха Коварів у 2000 році; у 1944 році українські націоналісти вбили тут щонайменше шістьох поляків та єврейську сім’ю, яка переховувалася — примітка перекладача
Suchodoły, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; 11 липня 1943 року в місцевій садибі українські націоналісти вбили близько 80 поляків; того ж або наступного дня було вбито також поляків у селі, кількість жертв невідома; 30 жовтня 1943 року вбили польсько-українську подружню пару — примітка перекладача
Stężarycze, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут під час кількох нападів загалом 106 поляків, зокрема 12 липня 1943 року було викрадено та вбито священика Кароля Барана, якого розпиляли пилкою, у лютому та березні 1944 року в боях з УПА загинули п’ять солдатів 27-ї піхотної дивізії АК, з української сторони було 23 загиблих — примітка перекладача
Felemicze, покинуте село, нині територія Володимир-Волинського району Волинської області України — примітка перекладача
Włodzimierzówka, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; у 1943 році українські націоналісти вбили тут щонайменше вісьмох поляків та одну українку — примітка перекладача
Bubnów, нині село у Володимир-Волинському районі Волинської області України; 23 червня 1941 року захоплено Вермахтом, 11 липня 1943 року відбулося масове вбивство поляків українськими націоналістами, вдалося встановити особи двох убитих, 20 липня 1944 року звільнено Червоною Армією — примітка перекладача
Turia, покинуте село, нині територія Володимир-Волинського району Волинської області України; 30 серпня 1943 року бійці УПА здійснили набіг і вбили на території господарств та в лісі всіх поляків, які не встигли сховатися, від 30 до 50 осіб, яких перед смертю змусили викопати собі могилу — примітка перекладача
Łokacze, нині селище, адміністративний центр Локачинського району Волинської області України; влітку 1941 року селище було окуповане німецькими військами, тут розташовувалися німецька жандармерія та український поліцейський відділок, єврейське населення було зігнано до гетто, яке було ліквідовано 13 вересня 1942 року, коли співробітники СД за участю української поліції розстріляли 1350 осіб; 17 квітня 1943 року, скориставшись тимчасовою відсутністю німецького гарнізону та дезертирством українських поліцейських, напав загін УПА, вбивши 14 місцевих жителів-поляків, після 11 липня 1943 року селище стало притулком для польських біженців, які рятувалися від різанини на Волині; частина з них вступила на службу до допоміжної поліції, яка спільно з німецьким гарнізоном захищала селище від нападів УПА та патрулювала територію; також встановлено, що поляки-поліцейські у відплату за вбивства поляків бандерівцями вбили 26 українців; з січня по лютий 1944 року більшість поляків евакуювалася до більших центрів, 2 лютого з селища пішла німецька адміністрація, 13 червня 1944 року загін УПА знову напав на селище, кількість жертв невідома — примітка перекладача
Wojnica, нині село в Локачинському районі Волинської області України — примітка перекладача
Adamówka, нині село в Ратнівському районі Волинської області України — примітка перекладача