Ескалація антипольської агресії, до якої дійшло у 1943 році, не виникла на порожньому місці. Подібні інциденти в менших масштабах траплялися вже у міжвоєнний період, а також у 1939 році. На думку Владислава Філара, винищення польського населення було заздалегідь спланованою акцією, а не неконтрольованим спалахом агресії, спричиненим військовим хаосом. Резолюція про необхідність вигнання з українських земель «усіх окупантів» була ухвалена ще на I з’їзді ОУН (Організації українських націоналістів) у 1929 році. У свою чергу, згідно з задумом Степана Бандери, «національна революція» мала відбутися у сприятливий момент німецько-радянської війни (що й сталося навесні 1943 року та призвело до створення збройних загонів, які прийняли назву Українська повстанська армія). Її завданням, на думку Філара, мало стати втілення в життя доктринального плану резолюції 1929 року. Інші історики, однак, вважають, що резолюція 1929 року не означала планового винищення поляків і що таке рішення не було ухвалено навіть на III з’їзді ОУН, коли було вирішено лише організувати потужні партизанські структури — за такої інтерпретації волинські події були б самовільними діями керівників УПА. Це не змінює того факту, що масштаб, розмах і спосіб проведення етнічних чисток у 1943 році на Волині, на думку частини істориків, дають підстави кваліфікувати ці дії як злочин геноциду.
Скоєні злочини були справою рук, насамперед, УПА, поповненої дезертирами з Української допоміжної поліції. Існують також гіпотези щодо ролі, яку в діях українських націоналістів могли відіграти німецькі та/або радянські служби (яким нібито було вигідно розпалювати польсько-український конфлікт).
Однак деякі автори зазначають, що ці відомості так і не були підтверджені. Особою, безпосередньо відповідальною за прийняття рішення про різанину, найчастіше вважають Дмитра Клачківського, лідера округу УПА-Північ. Різанини розпочалися навесні 1943 року на Волині, а потім охопили також Полісся та Східну Малопольщу413. Відзначаючи ниці мотиви цих вбивств, деякі історики підкреслюють, що їхнє політичне обґрунтування (підготовка етнічно однорідної майбутньої незалежної України) вже не мало сенсу в умовах прогресуючої поразки Третього рейху та наближення анексії цих територій Червоною Армією.
Раніше, тобто до кінця 1942 року, напади на польське населення мали, скоріше, епізодичний характер — це були поодинокі напади на представників лісової та сільськогосподарської адміністрації, а також на сільське населення. Ескалація відбулася лише на початку 1943 року. Перша масова різанина сталася в лютому в польській колонії Паросля Перша414. Тоді загинуло 173 поляків.
Наступні погроми відбулися в березні та квітні в Ліпниках415 та Яновій Долині416 (близько 800 жертв).
Навесні різанина поляків уже охопила всі Сарненський, Костопольський та Кременецький повіти. У травні було спалено десятки сіл і маєтків у Володимирському, Горохівському та Дубенському повітах. Починаючи з кінця весни хвиля злочинів просувалася на захід, охопивши Луцький та Здолбунівський повіти, а в липні — практично всю територію Волині (за винятком Любомельського повіту). Найбільша ескалація вбивств припала на літо. Спалювалися села та церкви, мешканців не тільки вбивали, але й часто перед смертю піддавали жорстоким тортурам та каліцтвам. 11 липня УПА провела масований наступ на 99 польських населених пунктів. Всього за п’ять днів (основна операція тривала до 16 липня) було вбито близько 17 тисяч поляків, було розграбовано й спалено десятки сіл. Це стало кульмінацією етнічної чистки, проведеної УПА на Волині. Однак у серпні продовжилося винищення тих сіл, які були пропущені в липні. Тоді загинуло ще 8 тисяч поляків. На думку багатьох істориків, настільки кривавий хід операції був цілком навмисним і мав на меті залякати поляків та позбавити їх можливості ефективної самооборони.
Після відносного затишшя до чергової хвилі вбивств дійшло восени 1943 року, а остання хвиля нападів припала на початок 1944 року, коли УПА атакувала польські села, користуючись хаосом, пов’язаним із відступом німців під натиском Червоної Армії. Однак з весни 1944 року основний тягар дій УПА перемістився на Львівщину та Поділля, тоді як винищення на Волині було визнано значною мірою завершеним.
Małopolska Wschodnia, назва території Львівського, Тарнопольського та Станіславівського воєводств Польщі, що використовувалася в міжвоєнний період історії Польщі, де переважало українське населення; нині ця територія розділена між Підкарпатським воєводством Польщі та Львівською, Івано-Франківською та Тернопільською областями України — примітка перекладача
Parośla Pierwsza, Parośla I, нині територія Володимир-Волинського району Волинської області України — примітка перекладача
Lipniki, знищене село, нині територія Костопільського району Волинської області України — примітка перекладача