У липні 1943 року Цибульський ухвалив рішення організувати наступальну операцію на Тростянець — село, яке, як було відомо, було центром УПА і звідки слід було очікувати можливого нападу. У експедиції взяли участь триста озброєних осіб. Розташований у селі гарнізон УПА був розгромлений. Цибульський, який особисто брав участь в операції, згадує про кілька десятків убитих супротивників, а Собесяк стверджує, що їх було більше, ніж кілька десятків. Також незрозуміло, чи були вигнані українські мирні жителі та спалена частина села, чи їх просто попередили, щоб вони більше не переховували бойовиків УПА.419
Однак ці дії не могли відтермінувати неминучу перспективу головного наступу на Пшебраже. Як зазначає Юзеф Собесяк, це був надто великий польський центр у регіоні, щоб можна було применшити його значення, і водночас надто сильний, щоб намагатися захопити його за допомогою невеликих сил збройних формувань. Тому почали стягувати в цей район загони УПА з більш віддалених місцевостей, а також закликати до їхніх лав українське цивільне населення, заманюючи його розповідями про нібито накопичені в Пшебраже багатства.
План націоналістів передбачав зосередження максимальних сил у цьому районі, концентрований наступ з трьох боків, відрізання оборонних груп одна від одної, їх ліквідацію по черзі та вигнання населення у напрямку Ківерців, де його мали перехопити німці, заарештувати та вивезти на примусові роботи до Третього рейху. На думку Собесяка, бійці УПА розраховували на підтримку з боку Вермахту та СС, що, однак, видається досить малоймовірним, оскільки, по-перше, німці зосередилися насамперед на відчайдушних спробах утримати позиції на Східному фронті, а по-друге, їхні стосунки з українськими націоналістами вже тоді були далекими від нормальних. З огляду на наближення наступу на Пшебраже, Цибульський був знову змушений налагодити контакт із радянськими партизанами. Поруч уже не було загону полковника Дмитра Медведєва, який раніше дислокувався там, але наприкінці липня в околицях Пшебраже з’явився інший загін під командуванням Миколи Прокопюка.
Тоді ж, після кількох днів відносного затишшя, все частіше траплялися спорадичні перестрілки між поляками та уповцями. 30 липня за межами села відбулася велика битва. У цей період Пшебраже було вже єдиним великим центром самооборони на Волині після падіння Гути Степанської (її розгром був пов’язаний з відступом польсько-радянського загону партизанів Юзефа Собесяка, про що, втім, він не згадує у своїй книзі). Патруль, відправлений Цибульським, підтвердив, що цей центр самооборони був розгромлений. Лідер Пшебраже приховав цей факт від населення, щоб не викликати паніку. Однак звістка рознеслася і викликала хвилювання.
Частина людей вважала, що краще здатися німцям і бути вивезеним на примусові роботи, ніж загинути від рук українських націоналістів. І знову лише харизма та дипломатичні здібності Цибульського призвели до того, що в кінцевому підсумку ніхто не покинув Пшебраже.
Протягом усього серпня тривали останні приготування, спрямовані на організацію найефективнішої оборони. Розвідники повідомляли про серйозні пересування противника та зосередження небачених досі сил в околицях Пшебраже. Атака розпочалася 30 серпня рано вранці.420
Це був масований штурм з півдня об’єднаних українських сил (у тому числі чотирьох колон львівського угруповання), який прикривався артилерійським вогнем. Загалом нападники атакували силами близько 12 тисяч421 озброєних осіб. У розпорядженні Пшебраже було не більше 2 тисяч захисників, причому наймолодші з них не мали вогнепальної зброї, а лише вила, піки, списи та інші подібні знаряддя. Перевага загонів УПА становила, таким чином, щонайменше шестикратну. У цій ситуації Цибульський негайно послав по допомогу до партизанів Прокопюка.
Цибульський пише, що населенню наказали розійтися по домівках, але також зазначає, що «нам довелося спалити принаймні частину села, щоб позбавити фашистів житла». У свою чергу, Собесяк згадує, що населенню наказали покинути село, проте люди згодом повернулися, і тому під час наступної наступальної операції в Ганчицях, після розгрому загону УПА та виселення мешканців, село спалили. — примітка автора післямови
Не 30 липня, як помилково вказує у своїй книзі Ю. Собесяк. — примітка автора післямови