Під час перекладу цієї книги траплялися імена людей, назви організацій, будівель і споруд, назви населених пунктів, місцевостей, водойм, згадки про історичні події, різні терміни тощо. Припускаю, що далеко не кожен, навіть у Польщі, знайомий з усім переліченим, тому постарався додати примітки, можливо, часом надмірні, а іноді й недостатні. Додано історичні відомості, що супроводжують викладене в цій книзі. Також є значна кількість приміток авторів книги, особливо у вступі. Крім того, у цьому виданні як післямова додано біографічну статтю Мартіна Цибульського «Комендант. Поручик Генрік Цибульський (1910–1971) на тлі подій на Волині в 1940–1944 роках та у повоєнний період». («Komendant. Porucznik Henryk Cybulski (1910-1971) na tle wydarzeń wołyńskich w latach 1940-1944 i w okresie powojennym.»).
Після завершення перекладу книги подав офіційне клопотання до Національного меморіалу Катастрофи та Героїзму «Яд ва-Шем» щодо присвоєння автору книги Генріку Цибульському звання «Праведник народів світу» за порятунок Двойри Блак (Dwojra Blak), а також за допомогу у виживанні сім’ї Бліштайн, Хаїма Фісгеара, Ело Потоша, Пінхаса Каца, Берко Каца, Сузі Кац, Хайки Гіршен, Мошко Фрідмана (rodzina Blisztajnów, Chaim Fisgear, Elo Potosz, Pioko Kac, Berko Kac, Suza Kac, Chajka Girszen, Moszko Frydman). З’ясувалося, що облікова картка заведена, але оскільки відсутні задокументовані свідчення тих, хто вижив, то на розгляд комісії заявка не подається.
Липень 2026 року,
Євгеній Роменович Сова.
Вступ
Це перша публікація про створення та діяльність організації самооборони польського населення в селі Пшебраже на Волині у 1943–1944 роках. Мовчання, яке панувало навколо цієї теми в Польщі, першим порушив генерал Юзеф Собесяк7 своєю книгою, виданою видавництвом Міністерства національної оборони у 1965 році8.
Однак це не розповідь безпосереднього учасника чи свідка подій і не наукове дослідження, хоча й є важливим внеском у вивчення проблеми самооборони польського населення на Волині в роки нацистської окупації. З радянських істориків Всеволод Клоков9 у своїй праці згадав про самооборону в Пшебраже.10. Про неї згадували у своїх опублікованих спогадах відомі командири радянського партизанського руху: Петро Вершигора11, Дмитро Медведєв12 та Василь Бегма13.
Однак зі зрозумілих причин це були другорядні сюжети їхніх спогадів про партизанські бої. Також фрагментарно, скупими словами, пише про самооборону в Пшебраже Микола Прокопюк14 у матеріалі, надісланому до «Військового історичного огляду».
А шкода, адже він належить до небагатьох радянських партизанських командирів, які в ті роки безпосередньо спілкувалися з мешканцями Пшебраже і могли б багато чого написати на цю тему15.
Усі ці публікації містять лише перші згадки про цю історично значущу та захоплюючу тему, гідну пера історика та письменника. Долю населення польського села Пшебраже під час війни я вважаю надзвичайно важливою з кількох причин. Насамперед я аж ніяк не став би згадувати драматизм чи трагізм долі, достовірний опис яких міститься в цій книзі. Мова тут йде про драматизм історичного масштабу. В історії самооборони села Пшебраже можна виявити трагічну проблематику польського населення, що проживає на території від Бугу16 до Збруча17 та від Прип’яті18 до Дністра19. На цій території, що називається Західною Україною20, площею, рівною Литві21, яка з 1921 року увійшла до складу польської держави, польське населення становило (за винятком деяких великих міст) національну меншину.
На Волині у 1939 році вона становила 15,5 відсотка, у містах — 25,3 відсотка, а в селах — 14,4 відсотка22.
Це населення, яке мало різне соціальне становище — від батрака до власника незліченних земельних володінь, — у своїй більшості вважало ці землі своєю батьківщиною, а свою приналежність до польської держави — природним явищем. Важливим фактором було те, що більша частина цього населення народилася тут, так само, як і їхні батьки та діди. На їхню уяву впливали літературні персонажі Володьєвського23, Скшетуського24, Подбіпента25, які десь на цих землях і далі на схід своїм мечем у романах Сенкевича26 оспівували славу польської зброї та кордони Польщі. У школах культивувалася пам’ять про Польщу від моря до моря27, Радянський Союз зображували як пекло. Протягом двадцяти років, до 1939 року, на цих землях намагалися втілити в життя концепції Ягеллонської Польщі28, Польщі Пілсудського29, Дмовської Польщі30 чи будь-якої іншої, але завжди такої, що не спиралася на польську національну більшість.
Józef Sobiesiak, псевдоніми «Макс», „Maks” та «Броніц», „Bronicz”, командир партизанської бригади «Грюнвальд», бригадний генерал, згодом контр-адмірал, заступник командувача Військово-морським флотом ПНР, Праведник народів світу — примітка перекладача
одноіменна книга «Przebraże» перевидавалася «Люблінським видавництвом» — примітка перекладача
Всеволод Іванович Клоков, комісар партизанської бригади, Герой Радянського Союзу, у повоєнний час — доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії наук УРСР, лауреат Державної премії УРСР, заслужений діяч науки УРСР, почесний громадянин міста Мартін та села Угровець у Словаччині — примітка перекладача
Клоков В. І. «Боротьба народів слов’янських країн проти фашистських загарбників (1939–1945 рр.)». Київ, 1961, с. 163–168. — примітка автора
Петро Петрович Вершигора, командир партизанської дивізії, генерал-майор, Герой Радянського Союзу, письменник — примітка перекладача
Дмитро Миколайович Медведєв, командир партизанського загону, полковник, Герой Радянського Союзу, письменник; у незалежній Україні його бюст було пошкоджено, і, щоб уникнути знищення, його вивезли до Бежиці, до місця народження — примітка перекладача
Василь Андрійович Бегма, начальник штабу партизанського з’єднання, генерал-майор, депутат Верховних Рад УРСР та СРСР — примітка перекладача
Микола Архипович Прокопюк, керівник партизанського з’єднання, полковник, Герой Радянського Союзу — примітка перекладача
крім командира радянського партизанського загону Н. І. Прокопюка, з самообороною в Пшебраже безпосередньо контактували й багато про неї знають командири партизанських груп із загону Д. Н. Медведєва — Володимир Ступін та Володимир Фролов — примітка автора; Володимир Іванович Ступін, розвідник, комісар партизанського загону, згодом архітектор, заслужений працівник культури РСФСР, та Володимир Григорович Фролов, справжнє прізвище Янкельсон, у 1938 році репресований, у 1942 році звільнений і відправлений у ворожий тил, начальник розвідки партизанського загону «Переможці», старший лейтенант, у 1944 році реабілітований — примітка перекладача
мається на увазі Західний Буг, річка у Східній Європі, що протікає на території України, Білорусі та Польщі — примітка перекладача
притока Дністра на заході України, протікає по Подільській височині — примітка перекладача
транскордонна річка у Східній Європі, що протікає територією України, Молдови та Придністровської Молдавської Республіки, впадає у Чорне море — примітка перекладача
культурно-історичний термін, яким у різні періоди історії позначали певну сукупність українських етнічних територій; у сучасному вжитку це території восьми областей України: Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Чернівецької, Хмельницької та Закарпатської — примітка перекладача
Західна Україна, яка до осені 1939 року складала східні воєводства Другої Польської Республіки: Волинське, Тернопільське, Станіславівське, Львівське, займає площу близько 90 000 км²; до весни 1939 року Литва не мала своєї нинішньої столиці Вільнюса, а також Віленського краю, який контролювала Польща і який восени, після ультиматуму Третього рейху, передала Клайпеду; її площа становила близько 53 000 км²; наприкінці того ж року після підписання договору з Радянським Союзом та передачі Литві Вільнюса й частини Віленського краю площа становила близько 60 000 км², під час перебування у статусі Союзної Республіки були додані території, зокрема Девянишський виступ, і після взаємного уточнення кордонів з Білоруссю площа сучасної Литовської Республіки становить 65 302 км²; тобто Литва менша приблизно в півтора рази — примітка перекладача
власні розрахунки на основі даних перепису населення 1931 року та архівних матеріалів, пов’язаних із проведенням перепису — примітка автора
Міхал Єжи Володиєвський, Michał Jerzy Wołodyjowski, один із головних героїв історичної трилогії польського письменника Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем», «Потоп» та «Пан Володийовський», драгунський офіцер і майстер фехтування, його прототипом став реальний Єжи Володийовський — примітка перекладача
Ян Скшетуський, Jan Skrzetuski, герой історичного роману «Вогнем і мечем», польський шляхтич, гусарський офіцер на службі у справді існуючого князя Єремії Вишневецького — примітка перекладача
Лонгін Подбіпента, Longinus Podbipięta, вигаданий герой історичного роману «Вогнем і мечем», представник литовської шляхти — примітка перекладача
Генрик Адам Александр Піус Сенкевич, Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz, також Генрік Йосипович Сенкевич, польський письменник, автор історичних романів, лауреат Нобелівської премії з літератури, член-кореспондент і почесний академік Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук у відділенні російської мови та словесності — примітка перекладача
до 1795 року існувала Польсько-Литовська держава, Річ Посполита, Rzeczpospolita, офіційна назва — Польська Корона та Велике князівство Литовське, Korona Polska i Wielkie Księstwo Litewskie або Польське Королівство та Велике князівство Литовське, Królestwo Polskie i Wielkie Księstwo Litewskie, федеративна держава, ліквідована під час поділу земель між Російською імперією, Пруссією та Австрією; розташовувалася переважно на територіях сучасних Польщі, Литви, України, Білорусі, а також частково Словаччини, Латвії, Естонії, Молдови, Росії — примітка перекладача
Ягеллонська ідея, Idea jagiellońska, польська концепція федеральної держави, спрямована на схід — у бік Литви, Білорусії та України, в ареал «польського культурного впливу», і яка передбачає створення багатонаціональної, багатоконфесійної держави-імперії, головним противником якої є Росія — примітка перекладача
Юзеф Клеменс Пілсудський, Józef Klemens Piłsudski, перший глава Польської держави, відновленої зі складу розпавшоїся Російської імперії, засновник польської армії, маршал Польщі; за його концепцією «Міжмор’я», «Międzymorze» про федерацію країн Центральної та Східної Європи на основі польсько-української осі, об’єднання країн між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями в рамках єдиної конфедеративної держави під верховенством Польщі; у перспективі конфедерація мала включати Польщу, Литву, Латвію, Естонію, Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Югославію, Україну, Білорусь, Молдову, а також, можливо, Фінляндію — примітка перекладача
Лінія Дмовського, Linia Dmowskiego, проект передбачуваних кордонів Польщі, запропонований польською стороною на Паризькій мирній конференції, згідно з яким до складу Другої Польської Республіки мали додатково увійти вся Верхня Сілезія, Надвислянське Помор’я з Данцигом, Вармія та Мазурія, Литва, Східна Білорусь, західна частина Полісся, західне Поділля, Волинь та Житомирщина — примітка перекладача