Тим часом терор окупантів та українських102 шуцманів ставав дедалі жорстокішим. Зрештою, це були місяці найвеличніших перемог нацистських військ.
Одночасно з цим зростав опір населення. Чутки про існування партизанських загонів перестали викликати недовіру. Вони надали німцям і поліції численні й болючі докази їхнього існування.
Знаменита «Битва на рейках»103 тільки починалася. Німецькі транспорти, що перевозили війська та військову техніку на схід, піддавалися вибухам. Рух по залізниці Ковель-Сарни104 іноді зупинявся на кілька днів. А німці та українська поліція105 були безсилі. Мешканців навколишніх сіл збирали для охорони колій, але навіть це не зменшило ефективності диверсійних операцій. Німці не справлялися з розчищенням завалів і зруйнованих поїздів та мостів, а також з ремонтом залізничних колій.
Саме в цей період старий палац у Карасині став місцем важливих зустрічей та проведення брифінгів для старійшин партизанського руху. У селі більше не було шуцманів, і ми отримали більше свободи.
Одного разу під час розмови з «Максом» я випадково проговорився, що я з району Ківерців. Це сталося саме в той момент, коли його підрозділ збирався розширити свою «сферу впливу» на регіон Ківерців, уздовж залізниці Ковель — Рівне. Тому виникла необхідність налагодити там контакти, заручитися підтримкою довірених осіб. «Макс» одразу ж запропонував мені повернутися в цей район, але щойно я вже збирався погодитися, інші події відсунули це питання на другий план.
Взимку 1942 року німці, розчаровані зростаючою ефективністю диверсій, вирішили прочесати ліси Карасіна та Червоного Бору. До Карасіна та навколишніх сіл було направлено кілька тисяч штурмовиків і німців. Прибув також начальник поліції Сліпчук. Його супроводжували чотири офіцери СС106, яким належало керувати всією операцією. Проблеми з Іреною поновилися. Українці її не впізнали, але чи впізнають її німці?
Одного разу Сліпчук і четверо німецьких офіцерів прийшли до палацу. З важким серцем і посмішкою на обличчі я привітав «гостей». Німці коротко помилувалися красою цього місця, а потім увійшли всередину.
Есесівці досить добре розмовляли польською. Я міг лише здогадуватися, за яких обставин вони вивчили цю мову. Спочатку розмова точилася навколо дрібниць, але я розумів, що вони приїхали не просто так, з ввічливості. Їм потрібні були житло та хороша їжа на час операції. Однак господар виявився холостяком, і його холостяцька поведінка була очевидною з усіх боків.
«Я б із задоволенням запросив вас, панове, на вечерю завтра», — вибачився я, — «але, як бачите, я неодружений і грошей у мене небагато. Не знаю, чи зможу я вас як слід розважити».
Я сподівався, що мої слова повністю відіб’ють у них бажання знову мене відвідувати. Але сталося навпаки.
«Не хвилюйтеся», — відповів один із німців. — «Ми розуміємо, що у вас проблеми з їжею, ми надамо вам усе необхідне. Просто потрібно, щоб хтось знав, як приготувати з цього пристойну вечерю. Бо нещодавно...» — він іронічно посміхнувся, — «до нас ставилися так, ніби... забили корову й приготували гори м’яса, але їсти це було неможливо».
«А на десерт подавали варені яйця», — саркастично додав Сліпчук.
Незабаром після того, як вони пішли, захеканий прибіг староста села Димчук:
«Пане лісничий, що вам принести на обід?»
Разом ми почали обговорювати меню. Ірена нам допомагала. З моменту приїзду до Карасіна вона значно вдосконалила свої кулінарні навички.
До вечора всі продукти прибули до мене. Рано-вранці Ірена та дружина парафіяльного священика взялися до справи. Вечеря мала бути готова до 3-ї години дня. Коли приготування були закінчені, я пішов до священика й запросив його на вечерю разом із його дочкою Ларисою. Присутність іншої молодої жінки, можливо, дещо відвернула б увагу від Ірени.
Сліпчук прибув із німцями вчасно. Ірена, одягнена так, що була разюче схожа на селянку, накрила стіл. Я запросив «гостей» до своєї кімнати. Я не мав наміру пригощати їх алкоголем, але вони самі принесли солідну пляшку горілки.
Ірена, у ролі домогосподарки, метушилася на кухні. Лише зрідка вона заходила до кімнати, щоб поміняти посуд. Я спостерігав, як обличчя німців почали змінюватися під впливом алкоголю. Чим швидше вони нап’ються, тим краще, мимохідь подумав я. Раптом мій погляд впав на одного з німців, який, здавалося, дивився на Ірену з надмірною увагою. Мене пробрав трепет. Дівчина, мабуть, відчула цей погляд, бо одразу ж знайшла привід, щоб піти на кухню.
на території Волині також існував польський шуцманшафт, наприклад, частково сформовані з кримінальних злочинців 107-й та 202-й батальйони, schutzmannschaften № 107, 202, частина особового складу яких дезертирувала до загонів польської самооборони та Армії Крайової — примітка перекладача
«Залізнична війна» — кодова назва операції радянських партизанів, що проводилася з 3 серпня по 15 вересня 1943 року на окупованій території РСФСР, БРСР та частини УРСР — примітка перекладача
нині міста у Волинській та Рівненській областях України, відстань між якими становить 142 кілометри — примітка перекладача
Українська допоміжна поліція, Ukraińska Policja Pomocnicza, Ukrainische Hilfspolizei, офіційна назва служби допоміжної поліції, створеної 17 грудня 1939 року, яка діяла на окупованих Третім рейхом територіях під час Другої світової війни та займалася переслідуванням євреїв, комуністів і партизанів; спочатку підпорядковувалася поліції порядку на території Генерал-губернаторства, з 1942 року — території відповідальності поліції Рейхскомісаріату Україна; здебільшого складалася з радикальних українських націоналістів, які служили в народній міліції ОУН, створеній у червні 1941 року, і підпорядковувалася командирам місцевої жандармерії — примітка перекладача
Schutzstaffel, «охоронні загони», воєнізована організація нацистської партії НСДАП, поєднувала партійні, державні, поліцейські, військові та господарські функції, керувала системою концентраційних таборів і таборів смерті, мала контроль над значною частиною поліцейського та репресивного апарату Третього рейху, а з 1944 року — і над німецькою військовою розвідкою, Абвером; до основних складових частин СС належали Загальні СС, Allgemeine SS, Війська СС, Waffen-SS та загони СС «Мертва голова», SS-Totenkopfverbände; тісно пов’язані між собою були Таємна державна поліція, Geheime Staatspolizei, Служба безпеки, Sicherheitsdienst та Головне управління імперської безпеки, Reichssicherheitshauptamt, які займалися політичним розшуком, розвідкою, боротьбою з противниками режиму та контролем над населенням; СС та НСДАП були визнані Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі злочинними організаціями — примітка перекладача