В принципі, ці кордони не створювали й конфесійних відмінностей. В останні роки перед війною було чимало випадків переходу з православ’я в католицизм. Цей процес був частково результатом політичного тиску на місцеве населення, проте значною мірою ставав актом повернення до віри предків. У роки царського правління змішані шлюби мали укладатися в церквах, а діти від таких шлюбів зараховувалися до православної конфесії. Таким шляхом йшли родини Малевичів, Буржинських, Семановичів, Квятковських, Івашкевичів та багато інших.
Дійсно, Пшебраже мало лідерські амбіції. Місцеву численну молодь було легко надихнути на діяльність, організувати її та зацікавити різними справами. Довоєнна адміністративна влада охоче користувалася сприятливими обставинами. Достатньо згадати, що за рахунок власних коштів у селі було збудовано семикласну загальноосвітню школу.
Під егідою «Стрільця»117 розгорнув активну діяльність сільський спортивний клуб. Взимку інструктори з сільськогосподарської школи в Тростянці118 проводили курси з сільського господарства. Тут також діяв художній колектив під керівництвом директора школи Станіслава Бохневича.
Ця активність не мала негативного впливу на ставлення мешканців села до інших національностей; її не сприймали як форму боротьби з «чужим елементом», а як спонтанну спробу стати прикладом для інших сіл завдяки власним досягненням. Прагнення урядових кіл поглинути український елемент, повністю асимілювати його, не знайшли активної підтримки серед польського селянства. Однак серед українців вони посіяли насіння озлобленості та бунту, прискорили зростання націоналістичних настроїв.
Багатонаціональна Волинь, населена поляками, росіянами, українцями, євреями, німцями та чехами, була регіоном, сприятливим для гармонійного співіснування. Це було продиктовано просто повсякденною необхідністю. Лише зовнішній чинник міг порушити це співіснування: оманлива політика нацистських окупантів, спрямована на поширення взаємної ненависті та антагонізму. Однак початок війни, змінивши долі людей, не змінив докорінно їхні погляди.
Коли після німецького нападу на Радянський Союз лінія фронту між Луцьком і Ківерцями тимчасово зупинилася, мешканці Пшебраже розгорнули польовий госпіталь у будівлі школи. Місцеве населення добровільно опікувалося кількома сотнями поранених радянських солдатів, забезпечуючи їх харчуванням і лікуванням, використовуючи наявні на той момент ресурси.
Коли лікарню евакуювали, а хвиля нацистського наступу накрила Пшебраже й нестримно просувалася вперед, молодь відмовилася здавати німцям свою зброю та боєприпаси, які зберігала. Вони ретельно закопували їх усюди, де це було можливо, часто без відома і всупереч бажанню старшого покоління.
Найбільшу кількість зброї сховали Зигмунт Синицький та його близький друг, мій брат Тадек, якого ми вдома називали Мунек. Вони закопали гвинтівки, гранати, кулемет і тисячі патронів. Вони закопали гранати в мурашниках, бо десь прочитали, що мурашники перешкоджають проникненню дощу та вологи. Вони затопили герметичні ящики з боєприпасами в болотах за Холопиним. Вони сховали кілька видів зброї та достатню кількість боєприпасів у своїх спорудах, щоб мати їх під рукою на всяк випадок. Багато селян у Пшебраже та інших польських селах, а також молодь, подбали про придбання зброї. Коли Пшебраже вступило в бій, з’ясувалося, що її у них було досить багато. Однак на той час ніхто не міг передбачити, коли і за яких обставин буде застосована ця зброя.
Уже в перші дні окупації цих територій стало зрозуміло, що найближчим часом слід очікувати значних і похмурих подій. Оголошення, розвішані в містах, селищах і селах, підписані Бандерою і ті, що проголошували «смерть ляхам, жидам і москалям», не залишали жодних ілюзій щодо «політичної програми» нової влади.
спортивно-гімнастичне товариство «Стрелець», Towarzystwo Sportowo-Gimnastyczne „Strzelec”, польська організація воєнізованого характеру, заснована 1 грудня 1910 року — примітка перекладача