Влітку 1942 року німці розпочали масове винищення євреїв, утримуваних у гетто119. Їх перевозили на автомобілях або пішки до місць страти. Німці використовували для цього спеціально навчені українські поліцейські підрозділи.
За десять кілометрів від Пшебраже розташовувалося невелике містечко Зофіївка, населене майже виключно євреями. Однієї серпневої ночі з Луцька прибуло кілька есесівців разом з одинадцятьма вантажівками, завантаженими українськими шуцманами. На світанку містечко було оточене щільним кільцем. Частина катів увійшла до містечка, звідки почала виводити євреїв до лісу. Там їх змушували роздягатися й лягати обличчям донизу в заздалегідь підготовлені канави. Шуцмани йшли вздовж канави, стріляючи своїм жертвам у потилицю. Прибувала наступна група, і в канаві накопичувався новий шар тіл. Коли канава наповнювалася доверху, її засипали тонким шаром землі й переходили до наступної.
До вечора містечко повністю спорожніло — загинуло понад п’ять тисяч людей. Того ж дня вбивці вирушили до інших міст, щоб зібрати кривавий урожай. Операція охопила всю Волинь.
Незважаючи на посилену присутність поліції в місті, багатьом вдалося уникнути загибелі. Перестрілка в Зофіївці ще не вщухла, коли українська поліція почала заарештовувати поляків, підозрюваних у переховуванні євреїв або — як тоді говорили — у «зв’язках з єврейськими бандами». Також мали місце доноси.
Наприклад, дружина Антонія Скіржевського, німецького походження, повідомила німцям, що лісник Цезарій Цибульський120 переховує євреїв у лісі та підтримує контакти з радянськими партизанами.
Цезарію вдалося втекти, але шуцмани захопили його сина Зигмунта. Його розстріляли в Кумані. Однак незабаром Цезарій та його дружина були заарештовані. Незважаючи на жахливі тортури, вони відмовилися розкрити, яку зброю вони сховали, а також місця переховування євреїв і радянських партизанів.
На цьому трагедія родини не закінчилася. Троє синів Цибульських все ще залишалися на волі. Наклепницька кампанія проти всієї родини незабаром призвела до арешту найстаршого, Станіслава. Його, побитого, тягли по хатині лісника, вимагаючи віддати заховану зброю. Шуцмани, розуміючи, що нічого від нього не доможуться, наказали йому викопати яму. Хлопець усе зрозумів. Підганяний ударами прикладів гвинтівок, він почав копати могилу. У якийсь момент троє катів нахилилися один до одного, запалюючи сигарети однією сірничкою. Юнакові не було чого втрачати: він ударив їх по нахилених головах лопатою й побіг у ліс. За його спиною пролунали постріли, які, на щастя, не влучили в ціль. Він провів ніч у лісі. Наступного дня, крадучись, він постукав у двері лісника Севрука.
Незабаром було затримано третього сина Цибульських, Владислава. Хлопчик, якому ще не виповнилося п’ятнадцяти, був не менш хоробрим. Його заарештували у тітки в Хорлупах121. По дорозі до Зофіївки його побили шуцмани, вимагаючи зброю. Коли вони проїжджали Дерманку122 рано-вранці, Владек помітив, що шуцмани дрімають у візку. Один із них поклав гвинтівку собі на коліна, звісив ноги між поперечинами і навіть хропів. Владек прийняв рішення. Він чекав лише на момент, коли вони в’їдуть на відповідну місцевість. Нарешті він помітив густі кущі по обидва боки дороги. Він щосили смикнув гвинтівку й побіг у ліс. Зброя конвоїра впала на землю. Минуло кілька секунд, перш ніж решта шуцманів, розбуджені криком того, кого застали зненацька, підскочили й почали стріляти. І так, незважаючи на переслідування, Владеку вдалося врятуватися. Він також дістався до лісника Севрука, який відвів обох хлопців до Пшебраже.
Німці, прагнучи не стільки створити «незалежну» України, скільки до розграбування її багатств, потребували помічників, які б полегшили вивезення на примусові роботи, розграбування майна і при цьому певною мірою забезпечували б їхні тили та тилове забезпечення фронту. Цими завданнями вони обтяжили українських націоналістів. У прискореному темпі вони формували тисячні загони української «чорної поліції»123, так званих шуцманів.
Багаторічні мрії місцевих ватажків різних рівнів, мрії про безмежну владу, нарешті могли здійснитися. Окупанти не тільки не чинили їм перешкод, а й надавали всебічну допомогу у вигляді зброї, уніформи та спорядження.
Звісно, мрії мали різний ступінь. Провідні лідери українського націоналізму — Бандера124 та Бульба125 — мріяли про «незалежну» Україну, що йде пліч-о-пліч із переможним гітлерівським Рейхом. Менш значущими були мрії про міністерські крісла. Ще менш значущими — провінційні посади.
житлові зони на територіях, що перебували під контролем німецьких нацистів та їхніх союзників, куди насильно переселяли євреїв з метою їхньої подальшої економічної експлуатації та знищення — примітка перекладача
прізвище Цибульських було поширеним на Волині, мене не пов’язувало жодне споріднення з родиною Цезарія — примітка автора
Chorłupy, нині село у Ківерцівському районі Волинської області України — примітка перекладача
мається на увазі агент Абверу Степан Андрійович Бандера, який на берлінській конференції 1933 року став лідером ОУН(б) — примітка перекладача