У містах і селах панував уявний спокій. Події літа й осені здавалися кошмаром, нереальним сном. Навесні чекали з нетерпінням, ніби вона мала перетворити світ і його мешканців.
Нарешті розтанув перший весняний лід. З-під танучого снігу виринула чорна волинська земля, спрагла тепла й сонця. Ця весна не виправдала сподівань людей. Протягом довгих зимових місяців фанатичні емісари — отамани — невтомно подорожували селами та маєтками Волині. Вони закликали молодь вступати до лав Української повстанської армії.
Перша сотня загонів УПА вирушила до лісу 3 березня 1943 року. Вони йшли з Колки, співаючи гімн «самостійної» України:
Через Чорне море по Дніпру пропливемо,
Отаман нас до Москви поведе.
Не страшна в бою смерть,
Слава Богу, честь...
Смерть ляхам, єврейській комуні.
Це був кривавий марш. Неподалік від Колок на старій лісопильні було вбито сімох радянських солдатів, які втекли з німецького полону. Лопатень, колишня літня резиденція князя Радзивілла136, була спалена дотла137. Був убитий підліток Ромек Полевяк. Лісничий Шумський сів на коня й оголосив себе місцевим «командиром». Загони УПА продовжили свій марш.
Хвиля масових вбивств, скоєних націоналістами, то вщухає, то знову набирає обертів із подвоєною силою. Поляки більше не плекають ілюзій. Вони знають, що те, що відбувається, — це не витівки якихось бандитських угруповань, не прояв місцевих заворушень чи давньої ворожнечі. Ситуація вимагає організованої, продуманої оборони, об’єднання сил і ресурсів.
У більших селах і населених пунктах починають створюватися сільські аванпости, спостережні пункти, а також групи оборони та оповіщення. Люди озброюються вилами, старими шаблями, багнетами та, рідше, гвинтівками або рушницями.
Вогнепальна зброя стає безцінним скарбом. У селі Холодниця138 є дві рушниці, а в загоні самооборони налічується п’ятдесят осіб.
Звістки про поспішне переозброєння польських сіл доходять до українських фашистів. Користуючись наданими їм німцями повноваженнями, вони грабують підозрілі ферми, проводять арешти та змушують затриманих давати свідчення про самооборону, зброю, плани оборони та подібні питання.
Одного вечора патруль шуцманів увійшов до Таража139. Але раптом із вікон, з-за будинків і з-за дерев пролунали влучні постріли. Кілька шуцманів загинули, серед них — сумнозвісний бандит Яромелець140, який прославився тим, що одним із перших вбив свою польську дружину й приєднався до банди.
Помста не змусила себе довго чекати. У лісі поблизу Рудників польський патруль потрапив у засідку. Бульбовці викрали кількох дітей із сусіднього пасовища, яких згодом знайшли з розтрощеними головами. Ставало дедалі важче розібратися в причині та наслідку. Хвилі нападів слідували одна за одною. Все більше жертв тонули в морі зростаючої ненависті. Потім стався напад на Тараж. Оборона села виявилася безсилою проти п’ятисот добре озброєних бандерівців.
Субота, 12 березня, назавжди залишиться в пам’яті тих мешканців Таража, які вижили. Село згоріло за лічені хвилини. Вогонь із легких гармат і кулеметів безжально косив мешканців.
Того ж дня згоріла Мар’янівка141. Півтори тисячі фашистів, сп’янілих від своєї перемоги, кинулися до Холодниці, яка виднілася вдалині. Але село не було захоплене зненацька. Під прикриттям місцевого загону самооборони вони відступили з усім своїм майном у віддалені села, готуючись до відчайдушної оборони.
Бандерівці не наважилися на подальші напади. Вони відступили в ліси, забравши награбоване майно з трьох спалених сіл. Вони переховувалися в лісах, доки не закінчилися запаси продовольства, доки не дозрівали плани подальших нападів. Полум’я багаття більше не згасало ні вдень, ні вночі. Коло вбивств розширювалося.
Ті, хто вижив, втікали до більших населених пунктів: до Гуту Степанської142, до Пшебраже, до безлічі менших поселень, які й досі успішно відбивали атаки загонів УПА.
З перших трагічних днів у Пшебраже було прийнято рішення захищатися. Були виставлені нічні варти чисельністю в кілька десятків осіб, але їхня зброя — вила та сокири — не могла гарантувати повну безпеку.
Одного разу, під час обговорення можливості придбання вогнепальної зброї, все село раптово було вражене: Зігмус Синицький, мій молодший брат Мунек та кілька їхніх однолітків з’явилися в селі зі своєю зброєю. І якою зброєю! Мунек із фінським автоматичним пістолетом143, Зігмус — із легким кулеметом.
Radziwiłłowie, найбагатший рід у Великому князівстві Литовському та Королівстві Польському, який першим у Речі Посполитій, у 1518 році, отримав князівський титул Священної Римської імперії, 1 березня 1899 року титул був підтверджений Державною радою Російської імперії, прийнятим 27 вересня 1888 року до російського підданства у званні камер-юнкера Найвищого двору Адама-Карла-Вільгельму Радзивіллу з правом передачі у спадок; у різні часи йому належали величезні території на землях сучасних Польщі, Литви, Латвії, України, Білорусі та Росії; вони володіли значною кількістю архівів, колекцій, лісових угідь, мануфактур, фортець, замків і палаців — примітка перекладача
у Музеї партизанської слави, що там розташований, після державного перевороту 2014 року знищили та замінили частину експонатів, а також екскурсійні програми; досі функціонує Музей волинського лісу — примітка перекладача
Hołodnica — польська колонія, що розташовувалася в Луцькому повіті Волинського воєводства — примітка перекладача
Taraż — польська колонія, що розташовувалася в Луцькому повіті Волинського воєводства — примітка перекладача
Jaromelec перебував у підпорядкуванні коменданта української допоміжної поліції Сачко-Сачковського (Saczko–Saczkowski), який серед білого дня повісив свою дружину-полячку в громадському місці — примітка перекладача
Marianówka, нині село в Маневичському районі Волинської області України — примітка перекладача
Huta Stepańska, знищена разом із частиною захисників, які не встигли відійти, та мирних жителів, нині на цьому місці розташоване село Гута Костопольського району Рівненської області України — примітка перекладача