Після краху військової могутності Польщі у вересні 1939 року польське населення на цих територіях опинилося віч-на-віч із наслідками військової поразки. Середньовічно-феодальна концепція Польщі на етнічно непольських землях мала остаточно й безповоротно занепасти. Її місце на цих землях могла зайняти лише держава національної більшості населення, а отже, українська держава. Її місце зайняла українська держава радянського типу31. Якби цього не сталося, гітлерівці мали готовий план щодо організації на цих землях, за допомогою українських націоналістів, повстання.
Згідно з цим планом, поляків та євреїв мали знищити32 на першому етапі повстання, а потім мала виникнути маріонеткова українська держава. Про існування цього плану не знали і, мабуть, досі не знають поляки з тих місць. Цей план було зірвано внаслідок захоплення цих земель радянськими військами після 17 вересня 1939 року33.
Знову, цього разу вже не лише у роздумах Гітлера34 чи Канаріса35, для всіх поляків, незалежно від того, чи то був землевласник, чи найманий робітник, постало питання «бути чи не бути» після відходу Радянської армії з цих земель у червні-липні 1941 року та їхньої окупації гітлерівськими військами. У цьому довелося переконатися на власному досвіді, починаючи з весни 1943 року, коли розпочалися масові розправи над польським населенням у селах.
Цей злочинний кошмар, який неможливо описати словами, кривава бійня десятків тисяч невинних людей, про яку ми дізнаємося з книги лише частково, — це безпосередня справа рук українських націоналістів, натовпу, озброєного сокирами, охопленого дикими інстинктами, та тих попів, які керували цим натовпом разом із націоналістичними підбурювачами й благословляли його знаком хреста та тризуба36.
А чиєю справою є український націоналізм? Повної відповіді на це питання ми не знайдемо в нацистських архівах під грифом «п’ята колона» чи нацистської агентури, за яку дехто вважав виключно український націоналізм. Німецький імперіалізм завжди підтримував український націоналізм, використовував його, а під час війни сприяв наданню йому особливо звірячого, гітлероподібного характеру, але не вигадав його. Він також не є вигадкою «злих» українців, як того хочуть ті, кому для пояснення всіх явищ достатньо примітивної класифікації на добре й погане. Відповіді на це питання ми не знайдемо й у цій книзі.
Для читача, який не знайомий з Волинню та ситуацією, що там існувала до війни, читання цієї книги може викликати безліч незрозумілих питань. Про Волинь у передвоєнній Польщі говорили як про країну чорноземів, широких, родючих просторів, де тече молоко й мед. Про міжнаціональні відносини на так званих «краях» громадськість не інформувалася, тому офіційна версія міжнаціональної ідилії лише зрідка порушувалася звуками поліцейсько-військових операцій з «умиротворення», що долинали з «окрай» до центру Польщі.
Про польсько-українські міжнаціональні відносини на Волині більше, ніж спогади, і об’єктивніше нам розповість статистика, складена офіційними польськими властями. Незважаючи на переважну чисельну перевагу населення української національності, про що вже згадувалося, польська меншина перебувала в привілейованому соціально-економічному становищі. Великі маєтки, що займали у 1939 році ¼ земель, як правило, належали полякам. Їм належало 77,3 відсотка великих земельних володінь. Структура власності селянських господарств була сприятливішою для польських селян, ніж для українських; це наочно ілюструє наступна таблиця:
| На кожні 1000 господарств у 1939 році припадало: | Площа господарств у гектарах | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 0 - 1 | 1 - 2 | 2 – 3 | 3 - 5 | 5 - 7 | 7 - 10 | 10 - 15 | 15 - 20 | 20 - 30 | 30 - 50 | |
| Польських господарств | 84 | 130 | 121 | 216 | 144 | 120 | 116 | 39 | 22 | 8 |
| Українських господарств | 107 | 173 | 151 | 254 | 146 | 103 | 47 | 12 | 5 | 2 |
у результаті радянсько-польської війни 1939 року території, приєднані Польщею у 1921 році, перейшли до Радянського Союзу та були розподілені між Українською РСР, Білоруською РСР та Литовською Республікою, з 1940 року — Литовською РСР — примітка перекладача
на II з’їзді ОУН(б) у 1941 році було сформульовано позицію українських націоналістів щодо євреїв і поляків; масові вбивства представників польської інтелігенції здійснювалися айнзацгрупами (einsatzgruppen), укомплектованими німецькими військовослужбовцями та українськими націоналістами, вже з червня 1941 року; євреїв часто починали вбивати одразу після того, як частини Червоної армії, що відступали, залишали населені пункти, ще до окупації — примітка перекладача
Інформацію про цей план вперше опублікував американський історик Олександр Даллін у книзі, перекладеній німецькою мовою під назвою «Deutsche Herrschaft in Russland 1941–1948», Дюссельдорф, 1958 рік, сторінка 128 (назва оригіналу: «German Rule in Russia»). Він спирався на документ з Нюрнберзького процесу, № 3047, щоденник голови Абверу Вермахту Канаріса, на службі у якого перебували лідери різних течій українського націоналізму. (Канаріс: «Записи з військового щоденника про конференцію в поїзді фюрера в Ільнау 12 вересня 1939 року»). У цих щоденниках міститься звіт про конференцію в поїзді Гітлера в Ільнау 12 вересня 1939 року. Гітлер тоді розглядав можливість створення номінально «вільної» Галичини під заступництвом нацистів. Канаріс писав у своєму звіті, що в разі захоплення територій Західної України німецькими військами для реалізації цього плану слід було б вжити відповідних заходів, щоб Організація українських націоналістів могла інсценувати повстання на цих землях і знищити євреїв та поляків. «Цю ідею було відхилено, оскільки Галичина була приєднана до СРСР», — пише Даллін. — примітка автора
Adolf Hitler, німецький політик австрійського походження, з 1921 року голова Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії, НСДАП, з 1933 року рейхсканцлер Третього рейху, з 1938 року верховний головнокомандувач Вермахту, розв’язав Другу світову війну, під час якої загинуло понад 70 мільйонів людей, організатор Голокосту, геноциду циган і слов’ян, у 1945 році покінчив життя самогубством, у 1970 році останки за пропозицією голови КДБ Ю. В. Андропова знищено, але в Центральному архіві ФСБ зберігаються фрагменти щелепи, а в Державному архіві РФ — фрагмент черепної коробки з кульовим отвором і бічні підлокітники дивана зі слідами його крові; у 2017 році французькі експерти підтвердили справжність останків — примітка перекладача
Вільгельм Франц Канаріс, Wilhelm Franz Canaris, керівник служби військової розвідки та контррозвідки Третього рейху, адмірал, страчений нацистами 9 квітня 1945 року за державну зраду після виявлення його щоденників, з яких з’ясувалося, що він був у курсі планів змовників вбити фюрера 20 липня 1944 року; єврейська релігійна організація Хабад неодноразово намагається домогтися звання «Праведник народів світу» для Канаріса, незважаючи на те, що диверсійні підрозділи «Нахтігаль» та «Роланд», а також куровані Абвером похідні курені ОУН здійснювали масове знищення мирного єврейського населення, абвергрупи брали участь у Голокості тощо — примітка перекладача
наприклад, Роман Марія Олександр Шептицький, Roman Maria Aleksander Szeptycki, митрополит Андрій Шептицький, єпископ Української греко-католицької церкви, а згодом митрополит Галицький та архієпископ Львівський, 25 червня 1939 року, за півтора місяця до початку Другої світової війни, звернувся до створеного «типу українця-католика», закликавши їх організувати «батальйони смерті»; цю пропозицію підтримав Еудженіо Марія Джузеппе Джованні Пачеллі, Eugenio Maria Giuseppe Giovanni Pacelli, Папа Римський Пій XII, який підписав рейхсконкордат, reichskonkordat, договір між Третім рейхом і Святим Престолом, а після закінчення війни допомагав переховувати від суду есесівців, визнаних Нюрнберзьким процесом військовими злочинцями; в ізраїльському Інституті Катастроф і героїзму «Яд ва-Шем» виставлена фотографія Пія XII, підпис до якої гласить: «Папа, обраний у 1939 році, відклав убік послання проти антисемітизму та расизму, підготовлене його попередником. Навіть коли доповіді про знищення євреїв дійшли до Ватикану, він не протестував проти цього письмово чи усно. У 1942 році він не приєднався до засудження союзників у зв’язку з вбивством євреїв. Пій XII не втрутився, коли євреїв було депортовано з Риму до Освенцима.»; єврейська релігійна організація Хабад неодноразово намагається домогтися звання «Праведник народів світу» для Шептицького, незважаючи на те, що він вітав окупацію гітлерівськими військами території України з фатальними для єврейського населення наслідками, сприяння окупаційній адміністрації, благословення створення української дивізії СС «Галичина» та інше — примітка перекладача