Удар, завданий банді загоном Житкевича далеко від Пшебраже, дещо охолодив її запал. Уповці, які мали намір завдати удару по Пшебраже із заходу, вже мали по горло бою. На ділянці другого взводу весь день панував спокій. Банди ще боялися атакувати табір.
Близько полудня пожежі почали поступово згасати. Ми негайно відправили сильні патрулі в бік спалених сіл із завданням розвідати ворога та оцінити масштаби руйнувань. Патрулі доповіли, що навколо Пшебраже все ще кружляють невеликі загони, але основні сили, які завдали удару по Загайнику, відійшли в бік Яромля.
Тим часом до полудня бандерівці обстріляли з мінометів село Холопіни, що прилягає до Пшебраже. Знову спалахнули пожежі, цього разу в безпосередній близькості від табору. Схоже, фашисти укріпилися в Юзефіні й звідти мали намір турбувати захисників.
У той час село Майдан-Єзерський175 знаходилося за межами оборонного кільця. Отримавши попередження про обстріл з боку бандитів, ми відправили туди невеликий патруль під командуванням Зигмунта Синицького. Коли наші люди вийшли з лісу, вони побачили кілька палаючих сіл: Майдан-Єзерський, Дерманку, Буди176, Гуту177, Мар’янівку та Добро. Навколо палаючих будівель кружляли бульбовці. Їх були сотні. Про бій з таким численним противником не могло бути й мови.
Загін Синицького сховався в одному з будинків, що вціліли. Раптово з боку палаючого села з’явилася група бандитів. Вони явно прямували в бік партизанів. Синицький підпустив їх на дуже близьку відстань, після чого дав сигнал до відкриття вогню. Бандити розбіглися, але звуки бою підняли тривогу в усій банді. Заговорили міномети. Снаряди почали розриватися в тилу нашого патруля, що створювало враження, ніби він опинився в оточенні. Така можливість не була виключена.
Адже хлопці відійшли від табору всього на чотири кілометри. Тому вони відступили до узлісся, до урочища Нагель (Nagieł).
Стрілянина вщухла. Минула година напруженого очікування. Зрештою Синицький вибрав кількох добровольців і вирушив разом із ними вперед.
Раптом до їхніх вух долинули підозрілі шурхоти. Вони припали до землі за деревами. Неподалік від них вони побачили бульбовців у чорних мундирах, що йшли гуськом. Патруль швидко й безшумно відступив до старих стрілецьких окопів, що збереглися ще з часів Першої світової війни.
Нападники вийшли з лісу і, впевнені в собі, про що свідчила відсутність у них прикриття, сміливо рушили до Пшебраже. Хлопці чекали. Коли ті наблизилися на відповідну відстань, патруль відкрив вогонь. Троє фашистів залишилися на місці, решта кинулися до розбитого танка. На подив патруля, вони пролізли головою вперед через вузький люк у сталеву пастку. До того часу, як вони усвідомили своє становище, відступати було вже пізно. Через нижній люк до них дістався точний вогонь. Після переможної битви патруль повернувся до Пшебраже без втрат.
У другій половині дня з околиць почали стікатися групи людей, які врятувалися від погрому. Люди виходили з різних затишних куточків, у яких їм якимось чином вдалося вижити, і тепер шукали у нас притулку. Здебільшого це були ті, кому було шкода покидати свої домівки, заощадження всього життя, і, попри наші попередження, вони залишилися у своїх будинках. Дехто якимось дивом вирвався з оточення і тепер розповідав про загибель своїх близьких. Села Гута та Мар’янівка, повністю спалені, перестали існувати.
До вечора ми остаточно переконалися, що бульбовці припинили подальші атаки й відступили в бік Колека.
Населення Пшебраже не відразу оговталося. Усю ніч у таборі панувало напружене очікування. Сотні возів, разом з усім майном та сім’ями, як і раніше, займали територію школи. Тієї ночі майже ніхто не спав. Лише до ранку люди поверталися до своїх будинків і осель, розвантажували вози.
На світанку окремі взводи вирушили на ретельну перевірку місцевості. Наслідки масованого нападу фашистів виявилися жахливими. Кілька сотень людей загинули від куль і сокир. Села були зрівняні з землею, майно спалено або розграбовано. По руїнах бродили голодні кішки та собаки.
Тим, хто досі не вірив у жорстокість націоналістичних банд, драматична ніч з 4 на 5 липня 1943 року остаточно позбавила будь-яких ілюзій. Села спорожніли. Хто вижив, кинувся до Пшебраже.
Повторний, стрімкий приплив населення спричинив нові складнощі та нові проблеми. Насамперед потрібно було забезпечити прибулих їжею та дахом над головою. І зробити це якомога швидше.