У ході реалізації політики, що таким чином намітилася, деякі представники воєводських56 органів влади пропонували центральній владі дозволити продаж українцям «відносно невеликих ділянок, насамперед комплексів, непридатних для створення поселенських груп або непотрібних місцевим полякам», наводячи показове обґрунтування, що це «необхідно для підтримання зовнішнього враження, що й ця категорія громадян не позбавлена права на придбання землі»57. Насправді йшлося лише про збереження видимості. У внутрішньому листуванні цю «категорію громадян» фактично вважали не польськими громадянами, а чужорідним елементом. Командувач округом IX корпусу писав про українське населення: «Термін „чужий” я вживаю лише конфіденційно, однак із повним усвідомленням і з повною мірою відповідальності, бо досвід 17 років нашої діяльності на східних землях показує, що це населення дуже далеке від ополячення (...)». Майбутнє на цій ділянці може принести подальші зміни на нашу некористь, бо, як показує практика, привабливість (...) польської державної доктрини дедалі більше втрачає свою силу»58.
Це стало визнанням провалу не лише програми полонізації59 цих земель, а й провалу пілсудської концепції Польщі.
А як було з «привабливістю польської державної доктрини» в минулому, під час встановлення на цих землях, вдруге в історії, у 1919–1920 роках, польської державності? Показовим і достовірним свідченням цього може слугувати меморандум А. Залевського60, діяча Товариства «Стража Кресова»61 — організації, що діяла з січня 1919 року на Волині та була створена з ініціативи урядових кіл62. У цьому меморандумі Залевський писав, що в очах сільського населення поміщики вважалися поляками ще за часів царства, коли польське землеволодіння «пристосувалося до умов і, замість того щоб боротися з царським урядом, присвятило значну частину своїх сил боротьбі з селом, повністю йдучи назустріч загарбникам».
Під час війни та революції населення Волині пережило бурхливі події — німецьку окупацію, правління маріонеткового німецького гетьмана Скоропадського63, відступ німецьких військ з Волині навесні 1919 року та тимчасове панування радянської влади в одній частині й військ Петлюри — в іншій частині Волині, вторгнення польських військ, після чого в липні 1920 року — Червоної Армії, а в серпні знову польських військ.
Настав період, про який автор меморандуму пише: «...маси з цікавістю та недовірою дивилися на нашу владу та армію. Що вони несуть із собою? Панщину, рабство, гетьманщину, беззаконня? Чи спокій і порядок, рівність усіх перед законом? Маси століттями просочувалися недовірою, ненавистю до польськості, яка для них була синонімом панського правління».
У меморандумі наведено приклад, що ілюструє ситуацію в Луцькому повіті64: повітний комісар, діючи від імені відсутньої власниці маєтків, стягував із користувачів землі третину врожаю і, вдаючись до допомоги жандармерії, надавав офіційну допомогу польським землевласникам під час конфліктів із поміщицькою прислугою, як, наприклад, під час виселення княгинею Марією Любомирською65 на вулицю двадцяти сімей поміщицької прислуги з маєтку Ваврів, хоча деякі з цих людей працювали в маєтку з дитинства. «У повіті мав місце низка неврегульованих сільськогосподарських конфліктів», — писав Залевський, — «з приводу яких відбувалися дії, що виходили за межі поняття зловживання: каральні походи за участю жандармерії, військ, кулеметів, побиття населення, стягнення контрибуції, накладеної абсолютно довільно, жандармерія виганяла поміщицьку прислугу на вулицю без судових вироків тощо. Часто траплялися знущання над російським населенням, прихильно налаштованим до нас. Подібних фактів можна було б навести дуже багато. Щодо кожної вимоги я надам низку протоколів». У цих умовах Залевський визнавав, що польська влада розглядалася населенням як класова, поміщицька і навіть польським селянством сприймалася як окупаційна, в принципі ворожа, що примушує до покори за допомогою тиску. «При більш ретельному вивченні настроїв, що склалися на даний час, можна констатувати, що плебісцит означав би нашу поразку на Волині.» Такий був висновок автора меморіалу, написаного 18 жовтня 1919 року. Те саме можна було б написати й через двадцять років правління польської влади на цих землях, про що, втім, і написав командувач округом IX корпусу в Бресті-на-Бузі66 генерал Мечислав Рись-Трояновський67.
województwo, найвища одиниця адміністративно-територіального поділу в Польщі, приблизний аналог області — примітка перекладача
Центральний військовий архів Польщі, Секретаріат Комітету оборони Республіки, Архівна справа № 9, таємний лист волинського воєводи до міністра сільського господарства та аграрних реформ у Варшаві (з рукописною позначкою: «особисто в руки») від 28 червня 1939 року — примітка автора
Центральний військовий архів Польщі, Секретаріат Комітету оборони Республіки, Архівна справа № 9, командування IX корпусного округу від 15 квітня 1937 року — примітка автора
polonizacja, запозичення або нав’язування польської культури, зокрема польської мови, на територіях з непольським населенням, що перебувають під контролем Польщі або зазнають польського культурного впливу; термін з’явився у XVI столітті й походить від латинської назви Польщі, Polonia — примітка перекладача
Антоній Залевський, Antoni Zalewski, ключова постать та польовий інструктор товариства «Стража Кресова» на Волині, публіцист — примітка перекладача
«Straż Kresowa» — польська організація, заснована в лютому 1918 року, метою якої було об’єднання земель колишнього Великого Князівства Литовського з Другою Польською Республікою та захист територій на східних околицях Польщі, підтримувала федеративну політику Юзефа Пілсудського, займалася політичною, просвітницькою та агітаційною діяльністю серед непольського населення на східних землях, що перебували під польською адміністрацією; була фактично призупинена у 1927 році — примітка перекладача
про характер цієї організації свідчать «Документи та матеріали з історії польсько-радянських відносин», Варшава, 1961 рік, том II, сторінка 363; меморандум опубліковано на сторінках 401–405 — примітка автора
Павло Петрович Скоропадський, генерал-лейтенант Російської імператорської армії, командир 1-го Українського корпусу, після революції 1917 року — український військовий і політичний діяч, командувач військами УНР на Правобережжі України, головнокомандувач військами Української Центральної ради, гетьман всієї України з 29 квітня по 14 грудня 1918 року; спирався на німецькі окупаційні війська, емігрував із Києва разом із ними, оселився в Берліні, де німецька влада призначила йому пенсію в розмірі 10 тисяч марок на рік і в 1926—1927 роках додатково виділила 45 тисяч марок на покриття боргів; співпрацював з нацистським режимом, заснував журнал «Нація в поході», який виходив у столиці Третього рейху в 1939—1941 роках — примітка перекладача
адміністративна одиниця у складі Волинської губернії Російської імперії, адміністративний центр — місто Луцьк — примітка перекладача
уроджена Браницька, авторка щоденника, присвяченого періоду Першої світової війни, під назвою «Щоденник княгині Марії Здиславової Любомирської 1914–1918» — примітка перекладача
нині місто на південному заході Білорусі, адміністративний центр Брестської області та Брестського району — примітка перекладача