Німецька розвідка перебувала під керівництвом Адама Вержинського. Завдяки широким зв’язкам у Ківерцях та Луцьку він завжди тримав нас у курсі головних планів німців. Він також відіграв значну роль у переозброєнні Пшебраже.
Наша кампанія зі збору зброї та боєприпасів мала широкомасштабний характер. Вона охопила практично всю Волинь. У таких містах, як Ківерці, Луцьк та інших, майже всі польські мешканці знали, що кожен захоплений патрон, граната, куля чи гвинтівка мають бути доставлені до заздалегідь визначеного пункту, звідки вони потраплять до Пшебраже.
Ми не могли діяти з однаковою свободою в будь-яких умовах. Шпигуни, донощики та інформатори були всюди. Ми з великою обережністю обирали місця для переховування, найчастіше квартири надійних поляків, не бажаючи ненавмисно наражати на небезпеку тих, хто нас підтримував.
Інший, більш ефективний спосіб придбання зброї полягав у її купівлі. Найбільший обіг зброї та боєприпасів процвітав у Ківерцях та Луцьку. Відряджені, біженці та шановані мешканці цих міст купували зброю в угорців. Останні вже деякий час неохоче воювали за велич Третього рейху195. Вони часто відкрито демонстрували свою ворожість до німців. Одного разу на залізничній станції у Ківерцях навіть сталася бійка між німецькими залізничниками та угорськими бригадами, яким було доручено охороняти залізничні споруди.
Не дивно, що угорці охоче ділилися з нами військовими таємницями, зброєю та спорядженням, що були в їхньому розпорядженні, тим більше що таким чином вони покращували свої жалюгідні умови життя.
У Ківерцях та Луцьку діяли спеціальні пости для вилучення зброї та боєприпасів у угорців і німців. У Луцьку за цими пунктами стежив інспекторат Армії Крайової, а в Ківерцях — командування оборони Пшебраже. Залізничник із Ківерців, Латомський, відіграв значну роль у переозброєнні Пшебраже, а Гізела Бичек та Анна Шрек разом зі своєю дочкою-підлітком Мечиславою також надали неоціненну допомогу.
Обидві жінки вільно розмовляли німецькою. Група корумпованих угорських і німецьких солдатів знала, що в квартирі Анни Шрек зброю та боєприпаси можна обміняти на м’ясо, бекон, птицю та інші делікатеси. Дочка Анни Шрек носила спеціально пошиті колготки з прихованими кишенями. Не раз вона висипала з цих кишень жменю куль у заздалегідь домовленому місці неподалік від лікарні.
Гізела Бичек, з іншого боку, була незамінним джерелом інформації про поточні події на фронті та наміри окупантів на Волині. Пропрацювавши багато місяців у німецькому казино, вона жодного разу не видала того, що розуміла кожне речення, вимовлене цією мовою. Офіцери та солдати вільно обмінювалися важливою інформацією у повсякденних розмовах за їжею чи горілкою. Пані Гізела негайно передавала до нашого табору будь-яку інформацію, що стосувалася Пшебраже.
Зброя, що надійшла до Пшебраже, була розподілена між окремими взводами. Боєприпаси були розміщені на окремих складах. Передбачалося, що вони слугуватимуть «резервом безпеки» на випадок масштабнішого нальоту на Пшебраже.
Одного разу один із мешканців Ківерців повідомив, що після проходження фронту в лісі неподалік від лікарні було виявлено велику кількість мінометних снарядів.
Ця новина нас приголомшила. У Пшебраже було шість мінометів, але у нас було так мало снарядів для них, що ця чудова зброя в разі атаки виявилася б практично марною. Ми негайно почали намагатися дослідити зариті в землю снаряди. Зрештою, довірені особи привели нас до доглядача військового кладовища, який, як передбачалося, мав щось про це знати.
Під час боїв на передовій цей чоловік виконував сумну роль могильника. Неподалік від Ківерців, біля села Жабка, радянські війська протягом тижня чинили запеклий опір нацистському наступу, що набирав обертів. Госпіталь у Ківерцях був переповнений. Радянських солдатів, які полягли в бою або померли в госпіталі, ховали на новому кладовищі. Їх ховали без трун, неглибоко, у військових шинелях.
Там, де точилися найзапекліші бої, залишалася значна кількість зброї, боєприпасів та військової техніки. Німці грубо розчистили ці території. Вони досить ретельно збирали зброю та боєприпаси, але здебільшого залишали артилерійські та мінометні снаряди на місці. Цивільне населення, змушене ховати тіла, закопувало снаряди в ями або клало їх у могили й засипало землею разом із тілами.
Дізнавшись про це, я вирушив до Ківерців разом з одним із наших партизанів, Нарцисом Бойковим. У Ківерцях я мав зустрітися з двома угорцями, які були практично професійними торговцями зброєю.
Угорщина у 1939 році відмовилася брати участь у нападі Третього рейху на Польщу; близько 70 000 військовослужбовців польської армії відступили на територію Угорщини того ж року, під час окупації Польщі угорська армія виконувала переважно охоронні функції, а з 1943 року, після Сталінградської битви, намагалася вести окремі переговори щодо виходу з війни зі збереженням територіальних надбань; підтримували польську сторону в українсько-польському конфлікті, захищали польські населені пункти від збройних нападів УПА, допомагали полякам у виїзді; угорські солдати, які дезертирували, переходили до польської Армії Крайової; навесні 1944 року відбувалося збройне протистояння з УПА, однак, відступаючи під ударами радянських військ, уклали угоду з ОУН, у результаті чого УПА виводила загони угорських військ з оточення, отримуючи в нагороду озброєння, амуніцію та інше військове спорядження; при цьому вони повною мірою підтримували політику Третього рейху щодо євреїв, згідно з наказом угорської армії «повне знищення євреїв є нашим першочерговим інтересом»: спалювали містечка, проводили тортури, катування та масові вбивства, у тому числі й дітей, перед смертю били та ґвалтували жінок і молодих дівчат, займалися грабежами та мародерством, пошуком тих, хто вижив, та передачею їх до німецьких жандармських комендатур; брали участь у створенні та охороні концтаборів, де катували й морили голодом військовополонених червоноармійців, здійснювали масові розправи над в’язнями — примітка перекладача