Причини такого стану справ не змінилися; вони були схожими на ті, що описав вище А. Залевський. Майже половина селянського населення господарювала на клаптиках землі площею до 3 гектарів, ведучи жебрацьке життя у багатодітних сім’ях, одягаючись у грубу тканину, ходячи босоніж або в постолах з лубу. Те, за що на заході Польщі місто платило злотими, на Волині селянин продавав за копійки68. Сірники, гас, свічки, сіль, мило — усе, що доводилося купувати, село економило, а часто й зовсім обходилося без цього69. Про образи, пережиті в минулому, не забували, батьки розповідали про них своїм дітям. Були часи миру, але влада та українське населення Волині перебували майже постійно в стані своєрідної війни, що велася різними засобами в різних сферах життя, включаючи релігійну.
Від неписьменності страждало 68,9 відсотка населення Волині, але серед українців цей показник був вищим — 77,4 відсотка. До школи ходили 96 відсотків польських дітей і лише 69 відсотків українських дітей. Згідно зі звітом волинського воєводи за 1936 рік, із 1732 загальноосвітніх шкіл українських було всього 11. З цих звітів випливає, що в усіх ланках влади та на всіх найпрестижніших посадах домінували поляки. З 103 війтів70 81 були поляками, а 19 — українцями. У правліннях сільських громад працювало 69 відсотків поляків і 26 відсотків українців, а в повітових правліннях — відповідно 75 відсотків поляків і 16 відсотків українців.
У містах ситуація була ще гіршою. Католицизм, який вважався польською релігією, мав привілейоване становище щодо віросповідання українців — православ’я. Православна віра ускладнювала інтелігенції отримання посади, селянам — купівлю землі, робітникам — влаштування на роботу. З цієї причини множилися випадки переходу в католицизм. У звіті за 1935 рік воєвода Юзефський писав, що, згідно зі статистикою єпископської курії в Луцьку, щороку близько 3400 осіб переходили в католицизм.
Кількість римо-католицьких парафій зросла з 82 (193 481 вірян) у 1923 році до 133 (311 133 парафіян) у 1937 році. Водночас на Волинь доходили звістки про знесення та підпал православних церков у східній частині Люблінського воєводства71. Дійсно (згідно з конфіденційною урядовою інформацією, що надійшла до польського посольства в Лондоні з підписом директора департаменту МЗС з Варшави Т. Гвяздовського, датованої 4 серпня 1938 року), протягом червня–липня 1938 року адміністративні органи на території Люблінського воєводства знесли 91 православний храм, 10 каплиць та 26 молитовних будинків.
Вже наведених фактів достатньо, щоб зробити висновок про те, що український націоналізм мав сприятливе підґрунтя для розвитку, і відповідальність за його розквіт лежить, насамперед, на польській владі. Він розбушувався й дегенерував уже в умовах війни. Вираженням цієї дегенерації стала участь у вбивствах комуністів у 1941 році, одразу після вторгнення гітлерівських військ, євреїв у 1942 році, а потім організація різанини поляків у 1943 та 1944 роках72. Окупанти, щоправда, самі безпосередньо не брали участі в масовій ліквідації польського населення на Волині, але до цього призводила їхня політика розпалювання націоналістичного протистояння між поляками та українцями. Існують численні докази цього. Таким чином гітлерівська влада прагнула відвернути увагу пограбованого українського та польського населення від їхнього реального, спільного ворога та стримувати розвиток партизанського руху, який на Волині саме в цей час стрімко набирав сили. На жаль, доводиться констатувати, що окупанту значною мірою вдалося послабити фронт антигітлерівської боротьби. Українські націоналісти, зі свого боку, таким чином мали намір вигнати з цих земель польську національну меншину. Нацистське гасло «смерть більшовикам і жидам» вони доповнювали гаслом «смерть ляхам». Щоб залучити голоту до реалізації цього гасла, вони пообіцяли учасникам різанини передати їм усе майно жертв, а також їхню землю.
Показово, що це гасло не знайшло жодного відгуку серед українського населення Радянського Союзу, тобто населення, яке проживало на схід від польсько-радянського кордону до 1939 року. У Житомирській області, де польське населення налічувало багато десятків тисяч осіб, не відбулося жодного виступу українського населення проти поляків. Навпаки, поляки разом з українцями брали там участь у боротьбі з окупантом. Зі східних районів Волині, що перебували під загрозою з боку націоналістичних банд, багато поляків втекли в українські села, розташовані на радянській стороні колишнього польсько-радянського кордону. Так відбувалося в прикордонній смузі між Рокитно73 та Корцем74, а також далі на північ і південь.
грошова одиниця Польщі; спочатку злотий ділився на 30 грошів і дорівнював половині копи; з 1924 року складається зі 100 грошів — примітка перекладача
про таке становище населення писали у конфіденційних офіційних звітах; див. доповідь «Питання східних земель у світлі безпосередніх спостережень на місці у 1935 році», Центральний архів Міністерства внутрішніх справ, справа № E II/66 — примітка автора
Województwo lubelskie, розташоване на сході Польщі; його центром і найбільшим містом є місто Люблін — примітка перекладача
Волинська різанина, Rzeź wołyńska, масове винищення Українською повстанською армією, ОУН(б), етнічного польського цивільного населення та, у менших масштабах, цивільних осіб інших національностей, які проживали на Західній Україні та Волині: Рівненської, Волинської та північної частини Тернопільської областей сучасної України; розпочалася в березні 1943 року, а відповідні дії польської сторони, розпочаті з кінця літа того ж року, призвели до значних жертв серед українського цивільного населення; з другої половини 1943 року українські націоналісти додатково приступили до знищення польського населення вже й на території Східної Галичини: нині Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області України; загалом загинуло до 60 000 поляків, до 15 000 українців та невизначена кількість чехів, росіян, вірмен, грузинів, євреїв та представників інших національностей — примітка перекладача
Rokitno, село у Бяльському повіті Люблінського воєводства Польщі — примітка перекладача