Вже заспокоївшись, після численних запевнень у своїй лояльності, він вийшов, грюкнувши підборами.
І я ніколи не розчарувався в Губалі. Згодом він став одним із найкращих солдатів нашої добірної четвертої роти. Він загинув у бою за Словатичі восени 1943 року205.
Випадок із Губалою став для мене дуже повчальним прикладом. У наших надзвичайно складних, заплутаних умовах потрібно було постійно виявляти граничну обережність при оцінці людей. Будь-який незнайомець міг виявитися як ворогом, так і другом. Методики виявилися неефективними й підводили. Часто єдиним критерієм оцінки людини було перше враження, яке вона справляла на нас. А як легко тоді було помилитися!
Тростянець уже не становив для нас загрози; але Тростянець був лише одним із багатьох опорних пунктів націоналістів. Численні й сильні банди користувалися відкритою підтримкою частини українського населення та мовчазною прихильністю німців. Боротьба лише вступала у вирішальну фазу.
Падіння Тростянець, однак, стало болючим ударом і попередженням для бандерівців. Вони усвідомили, що ось і скінчився час їхніх безкарних грабежів серед беззахисного польського населення. Тут, у Пшебраже, люди взялися за зброю і здатні чинити рішучий і збройний опір.
Для мешканців Пшебраже Тростянецька операція мала величезне військове та психологічне значення. Вона підняла людям настрій, дозволила їм повірити у власну силу та у можливість виживання.
Засідка під Ківерцями
Найближчим містом, з яким ми підтримували постійний зв’язок протягом усього періоду оборони, були Ківерці. Неоціненні послуги нам надавав госпіталь, яким керував доктор Калужинський. У Ківерцях у нас були свої інформатори в поліції. З Ківерців ми, нарешті, отримували великі партії продовольства, ліків та всіх предметів першої необхідності.
Рух між Ківерцями та Пшебраже був, отже, значним. Єдиним засобом пересування був візок, рідше — велосипед. Дванадцять кілометрів шляху доводилося долати з великими труднощами. Місцевість перебувала під постійним наглядом бандерівців, а лісиста місцевість таїла в собі багато небезпек потрапити в засідку.
Зазвичай ми пересувалися місцевістю маршем із прикриттям. Візки їхали повільно посередині дороги, а прикриття, висунуте трохи вперед, йшло по обидва боки канавами або узліссям. Проїхавши село Озеро, доїжджали до українського села Сокиричі206. Тут потрібно було ще більше посилити пильність. Околиці й саме село кишіли бандерівцями. Від Сокиричів до міста залишалося ще близько чотирьох кілометрів, а близькість міста вже створювала певне відчуття безпеки. Тому ми сідали на вози й мчали галопом дорогою, яка плавно спускалася до міста.
У п’ятницю, 16 липня, ми відправили до Ківерців шість возів за новим запасом зброї та боєприпасів. Поїхали кілька солдатів і обидва мої заступники: Францішек Житкевич та Альберт Василевський, а також мій брат Владек. Як завжди, минувши Сокіричі, всі сіли на вози й помчали в бік Ківерців. Приблизно через два кілометри їзди, у місці, де дорога входила в ущелину, порослу густими кущами ліщини, з обох боків посипалися постріли, яким вторили вибухи гранат.
Виникла метушня. Ті, кого не зачепили кулі та осколки гранат, стрибали в канави, але канави не давали жодного укриття. Бандити стріляли зверху, наші були для них як на долоні.
Альберт спочатку залишився на возі. Кулі та осколки, щоправда, оминули його, але, коли він вистрибнув на дорогу, потрапив під колеса воза. І ще дві інші підводи переїхали його в панічному галопі, й Альберт, жахливо покалічений, втратив свідомість.
Стах Трибульський, який у момент нападу їхав на велосипеді на значній відстані позаду всієї колони, побачивши, що відбувається, розвернувся й помчав до Пшебраже по допомогу.
Тим часом на шосе розгорнулася драматична, нерівна сутичка. У повстанців було небагато людей, але вони мали перевагу. По-перше, вони займали вигідну позицію на вершині, по-друге — у них був кулемет, з якого вони стріляли з близької відстані, і, по-третє, вони застали супротивника зненацька.
Від повного розгрому колону врятував Владек. Як і інші, він встиг застрибнути в рів. Зверху люто гавкав кулемет, обрушуючись на тих, хто опинився в протилежному рові. Чіпляючись за кущі, Владек почав дертися по крутому схилу. Ті, хто перебував біля кулемета, одразу помітили небезпеку. Достатньо було миті необережності, і Владек отримав кулю в груди. Він похитнувся, але продовжував дертися вгору. Він уже був на відстані кидка гранати. Він зняв із гранати запобіжник, сперся на одну руку й кинув її в бік кулемета. Ще до того, як пролунав вибух, він відчув кілька нових ударів у груди. Йому вдалося кинути ще одну гранату, і тут сили покинули його.
Słowatycze, нині село в Ківерцівському районі Волинської області України; восени 1943 року місцевий радянський осередок опору було виявлено та знищено СБ ОУН(б), у листопаді того ж року після спільної атаки бійців польської самооборони та радянських партизанів гарнізон УПА був розгромлений, причому на бік партизанів перейшли 26 із 40 грузинів, які там служили, раніше мобілізованих ОУН — примітка перекладача