Ті, хто, не знайшовши порятунку на місці, шукали притулку в містах, укомплектованих німецькими гарнізонами, як правило, потрапляли у вагони, на яких німці вивозили робочу силу вглиб Німеччини на примусові роботи75.
Для польського сільського населення, яке не наважувалося покинути свої господарства, залишався єдиний вихід: організовувати самооборону та шукати союзників, оскільки власних сил, навіть за умови повної мобілізації, не вистачало, щоб врятувати життя від ворожої націоналістичної стихії.
У десятках сіл спонтанно розгорнувся рух самооборони — відчайдушний, примітивний, який практично не мав шансів на виживання, оскільки був позбавлений необхідного мінімуму зброї та боєприпасів. Там, де діяли сильні загони радянського партизанського руху, як, наприклад, у північній та східній частинах Волині, загони УПА76 були розгромлені, пункти самооборони встояли, життя тисяч жінок, дітей і людей похилого віку було врятовано. Однак у партизанів не вистачало сил, та й не входило в їхні завдання займати й захищати більш обширні території від набігів гітлерівських військ.
Тому пости самооборони мали самостійно тісно координувати свої дії з радянським партизанським рухом, щоб врятувати сільське населення від кривавих репресій окупантів. Однак не завжди це було можливо; ворог спалював села й винищував населення в партизанських районах, не роблячи жодних винятків. У таких випадках єдиним порятунком для населення була втеча в ліси, переселення в недоступні для ворога болота, де загрожувала смерть від голоду, холоду або епідемії тифу. У районах, не охоплених радянським партизанським рухом або позбавлених його допомоги, загони самооборони, як правило, не змогли вижити й гинули разом із мешканцями сіл.
Окупаційна влада знала про існування організацій самооборони польського населення. Деякі загони навіть отримали від місцевої окупаційної влади невелику кількість гвинтівок і трохи боєприпасів. Окупант розраховував, що за цю ціну він забезпечить собі їхню співпрацю, спрямовану проти радянського партизанського руху. Він розраховував на колишні антирадянські настрої та відому йому програму польського уряду в еміграції, а також на діяльність Армії Крайової на Волині — спрямовані на повторне приєднання цих земель до Польщі. Заради правди слід зазначити, що загони самооборони для боротьби з радянським партизанським рухом ніде на Волині не дали себе втягнути в цю боротьбу. Навпаки, у більшості випадків вони в тій чи іншій мірі співпрацювали з радянським партизанським рухом. Були також випадки, коли загони самооборони стали початком створення польських партизанських загонів, які тісно взаємодіяли з радянськими підрозділами або навіть входили до складу радянських партизанських угруповань як польські партизанські підрозділи.
Волинське командування Армії Крайової прагнуло зміцнити організацію самооборони польського населення, однак між політичними цілями та випливаючими з них тактичними завданнями АК і інтересами самооборони, як її розуміло польське населення, існувала суперечність. Програма приєднання Волині до Польщі, відома українським націоналістам, була однією з причин організації ними погромів. Їм було легше, нагадуючи про часи довоєнного польського правління, залучати до своїх лав українських селян. Українські націоналісти проголошували гасло «геть ляхів», посилаючись на небезпеку відновлення панування польської влади та поміщиків. Докази того, що до їхнього відновлення прагне АК, а також переконання, що цього бажає більшість польського населення, полегшували зачинщикам під прапором ОУН77 агітацію проти всього польського населення. Якби в той час не було програми та дій АК, спрямованих на повторне приєднання цих земель до Польщі, то одне лише спогад про національний та поміщицький гніт у міжвоєнний період, навіть за зусиль гітлерівської політики, не зміг би спричинити настільки масове вбивство польського населення, вчинене фанатизованою націоналістичною стихією. По-друге, командування АК вимагало підпорядкування всіх місцевих справ, а отже, й інтересів місцевої самооборони, вимогам мобілізації, концентрації та дислокації загонів відповідно до плану повстання або плану «Буря»78, тобто зосередження їх у заздалегідь визначеному місці, послаблюючи тим самим мережу постів самооборони в селах і наражаючи їх на небезпеку ліквідації ворогом. Про те, що ці суперечності мали місце на практиці, свідчать також конфлікти, які відбувалися на цьому тлі між командуванням Волинського округу АК та керівництвом Делегатури уряду на Волині79, а також деякими командуваннями місцевих організацій самооборони.
Митрополит Андрій Шептицький допомагав гітлерівцям вивозити українську молодь на примусові роботи до Німеччини, опублікувавши звернення з цього приводу: «Перебування на чужині в чомусь принесе вам користь і вигоду. Ви вивчите чужу мову, пізнаєте світ і людей, набудете життєвого досвіду, отримаєте багато знань, які можуть стати вам у нагоді в житті.» — примітка перекладача
підпільна українська військова організація в період Другої світової війни, збройне відгалуження Організації українських націоналістів, поповнювалася за рахунок ідейних націоналістів, колишніх членів допоміжної поліції, дезертирів, противників радянської влади; своєю головним завданням проголошувала підготовку потужного повстання, яке мало розпочатися, коли СРСР і Третій Рейх вичерпають свої сили у кровопролитній війні, а потім — створення незалежної української держави, яка мала охоплювати всі етнічні українські землі; після війни налагодила співпрацю із західними спецслужбами і до середини 1950-х років здійснювала переважно терор проти мирного населення на території Української РСР — примітка перекладача
Організація українських націоналістів, ультраправа українська націоналістична організація, проголосила своєю головною метою створення української самостійної єдиної держави, УССД, Українська самостійна соборна держава, яка мала б охоплювати всі визначені організацією українські етнічні землі, що нині знаходяться на території Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдови, України, Білорусі, Росії — примітка перекладача
операція «Буря», akcja „Burza”, військова операція, організована Армією Крайовою безпосередньо перед наближенням Червоної армії наприкінці німецької окупації, спрямована проти окупаційних військ та адміністрації на території, що перебувала в межах кордонів довоєнної Польщі; було видано вказівку, яка забороняла вступати до лав польських збройних сил, сформованих на території СРСР, і наказувалося залишатися в тилу радянських військ до вирішення спірних питань; метою плану було примусити Радянський Союз визнати польський емігрантський уряд у вигнанні в Лондоні єдиним законним представником інтересів Польщі та водночас встановити польсько-радянський кордон станом на 1 вересня 1939 року; план провалився, кордони післявоєнної Польщі, визначені «Великою трійкою» на Тегеранській конференції наприкінці 1943 року, залишилися незмінними — примітка перекладача
Окружне представництво уряду на Волині, Okręgowa Delegatura Rządu Wołyń, кодові назви «Древо», «Ікве», «Сарни», „Drzewo”, „Ikwe”, „Sarny”, воєводське представництво Делегатури уряду у вигнанні, що з’явилася у 1940 році, — таємного органу адміністративної влади в окупованій Польщі; створено в липні 1942 року в Луцьку, з грудня того ж року видавало газету «Польща переможе» — примітка перекладача