На решті п’яти возах уповці везли хліб. Вони накрили його куртками, кишені яких були набиті боєприпасами. Мабуть, це були припаси для їхніх загонів.
У цьому бою жодна зі сторін не зазнала людських втрат. Після роботи ми влаштувалися на захоплених возах і рушили в бік Пшебраже. Ми їхали обережно, бо розраховували, що повстанці захочуть відбити такий цінний «транспорт».
На щастя, вже в Майдані Єзерському ми зустріли цілий батальйон пшебражців, який, почувши звуки бою, негайно вирушив нам на допомогу.
Ми пригостили хлопців ковбасою, побажавши один одному якомога більше таких успішних і безкровних битв.
У денному наказі від 30 липня 1943 року я наказав, щоб наступного дня для охорони збору врожаю вийшла третя рота.
Збирання врожаю мало тривати, як зазвичай, до вечора, але цього разу в околицях Хмельовки210 та Яромля.
Обидва населені пункти межували один з одним і розташовувалися на північний схід від Пшебраже.
Недавній досвід збору врожаю в околицях Яромля диктував необхідність подвоїти пильність, тим більше що в ньому мала взяти участь більша кількість людей.
Дні, коли нічого значного не відбувалося, швидко стираються з пам’яті. Субота, 31 липня 1943 року, була надзвичайно гарною та сонячною. З самого ранку небо було безхмарним, а в повітрі панували тиша й спокій. Але не чудова погода закарбувала цей день у пам’яті Пшебраже.
Для жнивців спека віщувала особливо важку працю, але для солдатів прикриття це могло стати чудовою нагодою відпочити в тіні дерев і кущів.
Третя рота бадьоро вирушила в поле. За кілька десятків хвилин маршу було досягнуто призначених позицій. Частина роти залишилася на узліссі, а один взвод під командуванням Щепана Камінського просунувся далі в бік Яромля. Треба було переконатися, чи не приховують найближчі околиці села якісь сюрпризи у вигляді більшого загону повстанців, що залягли в засідці.
Через кілька хвилин обережного огляду околиць взвод дав знак, що все гаразд. Жниварі взялися до роботи. Близько десятої години перші вози, завантажені зерном, вирушили до Пшебраже.
Раптом один із солдатів взводу помітив, що з боку Яромля наближається група з кількох десятків повстанців. Вони йшли сміливо, хоча сили банди були невеликі. Взвод підійшов до них на близьку відстань і лише тоді відкрив вогонь. Двоє повстанців загинули, а решта повернули назад у бік Домашова. Це село розташовувалося на території, повністю захопленій бандами.
Взвод розвернувся. Камінський пройшов через Яромель і попрямував до Пшебраже, помітивши, що жниварі, не дочекавшись результату сутички, покинули поле. Решта роти, отримавши звістку про успішний результат сутички, спокійно розбила табір на узліссі.
Наближаючись до Хмелівки, солдати взводу помітили ланцюг уповців, що виходив їм назустріч. Цей ланцюг, що складався з кількох сотень людей, розтягнувся на рівній, гладкій, як стіл, галявині у формі величезної підкови, що сягала аж до дороги, яка з’єднувала Тростянець із Зофіївкою.
Камінський пильно дивився на тих, хто йшов, і не міг зрозуміти, чи то це бульбовці, чи підкріплення з Пшебраже. Про всяк випадок він теж розвернув свій взвод у ланцюг і сповільнив крок, щоб не віддалитися занадто далеко від найближчих заростей. Тепер він трохи висунувся вперед і краєм ока помітив, що прямо за ним іде один із солдатів, Антек Харлицький.
Від колони людей, що мовчки просувалася вперед, його відділяло вже всього кілька десятків кроків. Ті теж йшли не надто впевнено.
Раптом Камінський без жодних сумнівів зрозумів, що перед ним — уповці. По спині у нього пробігли мурашки. Однак відступати вже було неможливо.
Ланцюг повстанців завмер. Раптом пролунав крик:
«Це поляки, стріляємо!»
На щастя, поки що не пролунав жоден постріл. Бандити, як і раніше, не були впевнені, хто перед ними. Камінський зрозумів, що якщо він чимось себе видасть, його дні будуть полічені.
Він спокійно зробив ще кілька кроків уперед і злобно вигукнув:
«Ти будеш стріляти у своїх?! Давай сотника, я свого покличу! Нехай поговорить!»
Сказавши це, він кивнув Харлицькому, який спокійно розвернувся й пішов у бік взводу, щоб покликати неіснуючого сотника.
«Давай сотника!» — повторив Камінський і при цьому зробив жест, який його солдати миттєво сприйняли як наказ у разі чого негайно впасти на землю.
Тим часом підійшли троє уповців.