Східну околицю табору від Язвини233 до Загайника обороняла четверта рота Тадеуша Войницького.
Третя рота під командуванням Тадеуша Мельника займала східний край Загайника, тобто його найпівнічнішу ділянку.
Рота Марцела Житкевича обороняла село з північного заходу, в районі Палецької пущі, прикриваючи напрямок на Видранку234. Саме проти цієї ділянки була спрямована перша атака загонів. Її було відбито, завдавши противнику значних втрат.
Перша рота під командуванням Францішека Малиновського несла варту на ділянці від чотирнадцятого лісового кварталу до дороги, що веде до Старої Чолниці235.
З півдня табір не був укріплений. Підступи до нього захищала тут природна перешкода — знамениті болота Варчани. Крім того, щоб атакувати з півдня, бандитам довелося б спочатку прорвати оборону Рафалівки, а потім ще й подолати підступні болота.
Щоразу, коли ми розглядали варіанти оборони Пшебраже, найбільше занепокоєння у нас викликав Загайник. Ми припускали, що саме сюди командування УПА спрямує основну частину своїх сил.
Загайник являв собою значне випинання в лінії оборони Пшебраже. Його можна було обійти з двох боків — з півдня та північного сходу — і, наступаючи на стику з Пшебраже, відрізати від основних сил.
Тим часом зараз на ділянці Загайника панувала повна тиша. Окрім поодиноких розвідників та патрулів із кількох осіб, які трималися на належній відстані, тут не було помічено жодних великих загонів.
Це була перша серйозна помилка бандерівців. Другим незрозумілим для нас кроком стало зосередження значних сил на передовому рубежі четвертої роти в околицях Юзефіни. Близько півтори тисячі бандерівців зачаїлися там у кущах над невеликим струмком і бездіяльно прислухалися до бою, що розгортався на протилежному боці Пшебраже.
Згодом ми так і не змогли зрозуміти, чому вони не атакували одночасно з обох боків, не втягнули нас у бій по всій лінії оборони, тим самим позбавивши нас можливості спробувати перегрупувати сили.
З перебігу операції досі випливало, що уповці, судячи з усього, готуються до тривалої, систематичної облоги, тому обирають тактику постійних атак на окремі ділянки.
Хоча ситуація складалася для них несприятливо, вони наполегливо дотримувалися плану повного й щільного оточення Пшебраже. Мабуть, вони хотіли уникнути помилки, допущеної під час ліквідації Гути Степанської, де пролом у кільці оточення дозволив вибратися з пастки багатьом тисячам людей. Пшебраже мало бути знищено так, щоб з нього не втік жоден чоловік.
До полудня, коли напруга бою дещо ослабла, я покликав до себе Альберта.
«Схоже, нас чекає тривала облога. Вони окопалися й атакують. Вони що, тут зимуватимуть, чи як?»
«Зробимо другий Збараж236», — пожартував Альберт. Але тут його обличчя стало серйозним. — «До речі, щодо Збаража... у мене є одна ідея...»
«Якщо є, то скажи!»
«Як гадаєш, чи можна налагодити зв’язок із Прокопюком?»
«Чудова ідея!237 Як же ми раніше про це не здогадалися!»
«Я впевнений, що полковник238 прийде нам на допомогу.»
«Звісно. Але як їм повідомити? У нас немає телефону.»
«У Збаражі теж не було.»
Я ще не встиг збагнути сенс цих слів, як Альберт вибіг до сусідньої кімнати, де перебували зв’язкові та розвідники. Він повернувся, ведучи за собою Віталіуша Ольшевського.
«Це буде наш Скшетуський239», — заявив він і пояснив розвіднику завдання. — «Зв’яжися з Олівою. Ми хочемо попросити радянських партизанів про допомогу. Впораєшся? Особливо з огляду на ці прокляті болота...»
«Я вже кілька разів ходив туди. Буде трохи страшно, це зрозуміло.»
«Ти повинен остерігатися патрулів бульбовців. Великих груп там, судячи з усього, немає», — попереджав я, коли Альберт на маленькому папірці готував прохання до полковника Прокопюка.
Зміст її був коротким, але багатозначним: «Ми оточені з усіх боків. Чекаємо на допомогу.»
«Ти підеш сам? Може, хочеш, щоб хтось тобі допоміг?» — запитав я, передаючи Ольшевському складений аркуш.
«Не треба. Сам впораюся.»
Ольшевський негайно вирушив у дорогу. Це завдання не було звичайною розвідувальною вилазкою. На нього чекали дві небезпеки: підступні болота, які навіть під час найсильнішої посухи могли затягнути мандрівника, не знайомого з місцевістю, та патрулі бандерівців.
Jaźwiny, нині село Вербівка (Werbiwka) у Любомльському районі Волинської області України — примітка перекладача
у міжвоєнний період село було адміністративно поділене на Стару Чолницю, Czołnicę Starą та Нову Чолницю, Czołnicę Nową — примітка перекладача
Zbaraż, нині місто в Тернопільському районі Тернопільської області України, мається на увазі облога Збаража запорізьким військом під командуванням гетьмана Богдана Хмельницького та його союзниками — кримськими татарами на чолі з ханом Іслам-Гіреєм III у період з 30 червня по 12 серпня 1649 року — примітка перекладача
Під час оборони Збаража в польському таборі почався голод, а шансів прорвати оточення у поляків не залишилося; обложених врятувало наближення польського війська на чолі з королем Яном II Казимиром — примітка перекладача