На ніч ми залишили посилені варти, а лінії оборони укомплектували звичайним складом рот. Вранці ми віддали наказ, щоб усі працездатні чоловіки взяли лопати й вирушили на поле бою для поховання загиблих.
До полудня біля Юзефіни зібралися тисячі людей. Одні прийшли працювати, інші просто хотіли побачити мертвих бандитів, на власні очі переконатися в масштабах їхньої поразки. Тіла ховали кілька годин. Я наказав привезти з Озера кілька десятків українських селян. Я хотів, щоб вони на власні очі переконалися у двох речах: по-перше, не ми, а уповці першими приходять вбивати й палити, по-друге — часи безкарних різанини та набігів минули безповоротно.
Через кілька днів до нас надійшла інформація про те, як виглядали приготування до цього нападу. Судячи з усього, бульбовці готувалися до нападу на Пшебраже одразу після розгрому Гути Степанської.
Вони очікували тут на сильнішу оборону, тому їхня підготовка була ретельнішою. У Рудниках та всіх навколишніх селах УПА провела загальну мобілізацію. До загонів залучали чоловіків віком від шістнадцяти до п’ятдесяти років. Чоловіки до тридцяти років становили основний кістяк загонів, а старші — резервні сили та обслуговуючий персонал. У самих Рудниках мобілізацію та підготовчі навчання проводив Гриць Думицький. Важливу роль у цьому відігравали син місцевого лісника Володимир Шумський та його шурин Банковський.
Протягом кількох тижнів під їхнім керівництвом проводилися виснажливі підготовчі навчання. Адже стрільці, окрім завзяття та ненависті до поляків, не мали особливих бойових якостей. Противником атаки на поляків був місцевий священик із Рудників, Шимінський (Szymiński). У нього була невістка-полячка та зять-поляк. Як і багато українців, які відмовилися брати участь у поході, його за це розстріляли.
За кілька днів до нападу в околиці Рудників прибуло близько чотирьох тисяч бандерівців, привезених з околиць Львова. Це були добірні сотні, вже загартовані в різанинах на Україні. До них приєдналося шість тисяч місцевих головорізів, озброєних ручною та кулеметною зброєю.
Допоміжну групу складали озброєні сокирами селяни, загалом близько десяти тисяч осіб. Бандерівці реквізували по всій окрузі сотні возів, щоб після переможної битви вивезти на них майно з Пшебраже.
У поході також взяли участь троє священиків. Вони мали відслужити на руїнах Пшебраже урочисту подячну молитву.
У день походу десять тисяч розбійників і весь обоз зупинилися в Зофіївці. Звідси до Пшебраже було вже недалеко. Бажаючи застати нас зненацька, бандерівці вирішили швидко й непомітно підійти до самих укріплень табору. Обоз мав прибути лише після розгрому Пшебраже.
Як відомо, усі ці приготування не принесли жодної користі. Бандерівці зазнали повної поразки. Врятуватися вдалося лише обозу, завдяки тому, що він перебував далеко від Пшебраже. Втекли й врятувалися також троє священиків. Вони не дочекалися честі відслужити в Пшебраже свої молитви.
Бандерівці, розлючені невдачею, наосліп шукали жертв, щоб помститися їм. Згадували кожного українця, який неохоче, із затримкою приєднався до нападу. Усі такі одразу гинули від рук націоналістів. Саме в цей час загинув уже згаданий поп із Рудників, який перед походом закликав відмовитися від нападу. Це були останні жертви головного наступу банд УПА на Пшебраже.
Через кілька днів після нападу, 30 серпня, я зібрав усіх старійшин Пшебраже для обговорення висновків, які слід було зробити з минулої битви. Насамперед було звернено увагу на необхідність поповнити запаси боєприпасів, гранат і вибухових речовин, які були сильно вичерпані під час масштабного нападу. На допомогу нам прийшов інспектор АК «Адам», який передав мені кілька десятків тисяч марок на купівлю зброї. За допомогою своїх людей у Луцьку він також зібрав значну кількість зброї та боєприпасів і надав їх у наше розпорядження, попросивши лише поділитися цими запасами з нещодавно створеним партизанським загоном «Дрзаги».
Під час розмови з «Адамом» і «Чижиком» я дізнався, що інспектори АК з Луцька мають у своєму розпорядженні значну кількість зброї та боєприпасів, які вони також бажають передати нам. Там був легкий кулемет з оптичним прицілом, 25 карабінів, 10 автоматів Стен242, близько 100 оборонних гранат, кілька кілограмів вибухівки, чотири англійські магнітні міни, які в народі називають «жабами»243, і — що було для нас найважливішим — десять тисяч патронів. Усе це знаходилося в центрі Луцька.
STEN, британський пістолет-кулемет, створений у 1941 році, найпоширеніша зброя цього типу у британській армії та її домініонах під час Другої світової війни, перебувала на озброєнні до початку 1960-х років — примітка перекладача