Ми довго обмірковували, як переправити до нас цей арсенал. Нарешті, Житкевич запропонував привезти все на возі з решітчастими бортами, сховавши в сіні. Він взяв із собою чотирьох хлопців, озброєних лише короткоствольними рушницями та гранатами. У Луцьку він з’явився за вказаною адресою, де зустрівся з «Адамом» і «Чижиком», після чого всі троє попрямували на одну з бічних вуличок, розташовану неподалік від мосту Бема244. Тут «Чижик» разом із двома хлопцями залишився на спостереженні, а Франек пішов за візком, який в’їхав у двір.
Коли зброю вже завантажили й сховали в сіні, Франек сів на віз і виїхав на вулицю. Попереду нього, на відстані кількох десятків метрів, байдуже крокували двоє партизанів, а решта двоє йшли позаду за возом. Дорога пролягала повз будівлю німецької жандармерії. Вартовий, що прогулювався тротуаром, зупинив Франека й запитав його, куди він їде.
Франек, який досить добре знав німецьку, сміливо відповів, що їде на аеродром «Небожка» („Niebóżka”) на кілька днів на роботу і тому взяв із собою багато сіна для коней та соломи для сну.
Мабуть, це переконало німця, бо він кивнув Франеку, щоб той їхав далі.
Перед від’їздом із Пшебраже ми домовилися, що в разі перестрілки чи спроби арешту хлопці захищатимуться до останньої кулі, а якщо хтось отримає поранення, його добиватимуть. Суть полягала в тому, щоб німці не дізналися про транспортування зброї до Пшебраже. Усі учасники експедиції мали при собі документи загиблих членів УПА, тому навіть якби всі вони загинули, німці ніколи б не дізналися, хто вони насправді.
Лише на околиці Пшебраже вони сіли на віз і вже без перешкод доїхали до Ківерців. З настанням темряви відважна п’ятірка залишала Ківерці. Того ж вечора з Пшебраже в бік Ківерців вирушило потужне прикриття під командуванням Франека Малиновського. Зустріч відбулася в Сокіричах, звідки всі разом благополучно дісталися до Пшебраже.
Наступного дня до нас з’явився «Дрзага» й отримав свою частку зброї та боєприпасів.
Найбільше я був задоволений двома магнітними мінами. Я одразу ж домовився з нашими поліцейськими — Людвіковським і Волаком — і передав їм «жабок», які вони, у свою чергу, мали передати залізничникам із Рожищ.
Через кілька днів ми помітили в околицях Ківерців потужне сяйво, якому передували два сильні вибухи. Сяйво було видно протягом кількох годин, а вислані розвідники доповіли, що згоріли дві великі цистерни, від яких загорівся ліс біля залізничних колій. Пізніше я дізнався, що причиною пожежі стали наші міни, які, на жаль, вибухнули з невеликою затримкою, тобто вже в лісі, звідси й ця непередбачена пожежа. У будь-якому разі, дві цистерни були виведені з ладу.
Минуло кілька тижнів після нападу, і наші патрулі знову почали сміливо виходити далеко за межі табору.
Одного ранку брати Ольшевські — Генрік і Віталіус, Казимир Треймак та ще кілька партизанів були заскочені зненацька в лісі за озером німецьким розвідувальним літаком, так званим «лелекою»245. Хлопці почали ховатися за деревами, але льотчик помітив їх і довго кружляв над ними на невеликій висоті.
Казімеж Треймак не витримав: він закріпив ніжки кулемета «РКМ» між гілками й випустив довгу чергу в бік літака. Кулі, мабуть, влучили в ціль, бо машина захиталася й швидко полетіла в бік Луцька.
Цей інцидент залишився б непоміченим, якби не його наслідки. Наступного дня над Пшебраже з’явився інший німецький літак, який називали «рама»246. У селі Озеро перед млином якраз зібралося багато людей. Не передбачаючи намірів льотчика, вони стояли спокійно. Раптово з літака посипалося кілька бомб. За мить машина знову розвернулася і ще раз скинула вниз смертоносну порцію. Наслідки цього нальоту були фатальними: кілька людей загинули та були поранені.
Потім сталевий хижак пролетів над Пшебраже і скинув ще кілька бомб на бараки, що стояли в лісі. І тут теж було кілька загиблих.
Серед людей запанувала паніка. Всі очікували на черговий наліт, але кілька наступних днів минули спокійно.
Друга половина вересня минула для нас у турботах про забезпечення продовольством та боєприпасами. Як і навесні, мешканці Луцька, Ківерців та Рожища активно долучилися до цієї акції. Як і раніше, активну діяльність у цьому напрямку проявляв інспекторат Армії Крайової, систематично забезпечуючи нас борошном та продовольством.
Наші потреби розуміли також залізничники з Ківерців. Маючи зв’язки із залізничниками по всій Польщі, вони швидко знайшли потрібну людину. Ним виявився якийсь машиніст поїзда, який регулярно курсував між Познанню247 та Волинню, Варшавою та Києвом248. Цей сміливий чоловік особисто привіз до Ківерців і передав місцевим залізничникам близько 100 карабінів та кілька сотень гранат, які одразу ж опинилися в Пшебраже. Він також доставив нам кілька десятків пістолетів-кулеметів. Джерела цих щедрих подарунків нам були невідомі. Мабуть, наш дарувальник мав зв’язки з верхівкою підпілля, що боролося, оскільки він міг добувати в таких великих кількостях зброю найвищої якості.
Фізелер Fi 156 «Шторх», Fieseler Fi 156 Storch, легкий літак розвідки, зв’язку та наведення — примітка перекладача
Фокке-Вульф Fw 189, Focke-Wulf Fw 189 Uhu, двомоторний двобалочний тримісний тактичний розвідувальний літак — примітка перекладача
адміністративний центр і столиця Великопольського воєводства Польщі; під час окупації — центр адміністративного округу Позен (Regierungsbezirk Posen) та однойменного «імперського округу» (рейхсгау, Reichsgau); 23 лютого 1945 року місто було визволено Червоною Армією — примітка перекладача
Kijów, нині столиця України, з 1569 по 1654 роки — адміністративний центр Київського воєводства у складі Малопольської провінції Польщі, з 25 квітня по 14 травня 1920 року перебував під спільним контролем польських та українських військ; перед окупацією гітлерівськими військами у 1941 році єврейське населення становило понад 200 тисяч осіб, приблизно кожен четвертий мешканець, майже всі вони були знищені окупаційною адміністрацією за сприяння похідних груп ОУН, grupy marszowe OUN, та інших українських колабораціоністських формувань; 6 листопада 1943 року місто було визволено Червоною Армією — примітка перекладача