Ми подвоїли пильність, створюючи при цьому видимість повної свободи. Подружжя могло вільно пересуватися по всьому табору.
Обом було за сорок, у них не було дітей, і вони аж ніяк не виглядали як люди, що ведуть подвійну гру.
Лише одна річ їх видавала: вони були допитливими, хотіли все знати, все побачити. Їх бачили в найрізноманітніших, найвіддаленіших куточках Пшебраже. При цьому чоловік виявляв винятковий інтерес до ходу служби та способу життя окремих рот. Йому подобалося перебувати на лініях оборони, він розпитував про вогневу міць. Його цікавило все: чисельність ополченців, вид і якість зброї, склад командування, плани укріплень та інші подібні речі.
Наші підозри ставали дедалі конкретнішими. Зрештою, ми вирішили обшукати їхню квартиру. Відверто тривожна поведінка пари змусила наших співробітників особливо ретельно обшукати кожен куточок.
Результати пошуку виявилися вражаючими: було знайдено повний комплект записок про Пшебраж. Робота була проведена ретельно, з використанням експертних знань у галузі шпигунства.
Рішення командування було одностайним: засудити їх до смертної кари через розстріл за шпигунство на користь німців.
Після виконання вироку ми з тривогою чекали на реакцію німців. Але минали дні, потім тижні, і ніхто навіть не запитував про агентів. Німецька інспекція в Луцьку зберігала мовчання, як і в Ківерцях.
Можливо, німці вирішили не розкривати своїх карт, а може, зникнення пари шпигунів було для них настільки незначною деталлю серед хаосу величезних поразок і провалів німецької військової машини, що вони взагалі не замислювалися над цим.
Омельно
На початку жовтня до мене звернувся командир радянського загону капітан Коваленко і запропонував провести спільну атаку на село Омельно, яке утримувала УПА.
Я погодився на це, не вагаючись ані хвилини. Омельно, як і Тростянець, було одним із головних осередків націоналістичного руху. У колишньому поміщицькому маєтку УПА відкрила школу підстаршин, у якій навчалося близько ста двадцяти майбутніх катів.
Омельно розташовувалося на значній відстані від Пшебраже, і досі ми чомусь не добиралися туди. Лише пропозиція радянського командира змусила мене усвідомити, що ось випала чудова нагода ліквідувати це небезпечне бандитське притулок, яке, зрештою, могло в майбутньому становити загрозу й для нас.
УПА не тільки тероризувала мирне населення сіл і містечок Волині, а й намагалася завдавати ударів по загонах радянських партизанів. Від їхніх рук гинули найвідважніші партизани — як рядові учасники опору, так і видатні командири. Достатньо згадати про загибель знаменитого аса розвідки Кузнєцова255, вбитого бандерівцями, або про загибель генерала Ватутіна256.
На нараді я домовився з капітаном Коваленком, що Пшебраже проведе розвідку та підготує план удару, оскільки у нас було достатньо часу та людей.
Розвідку, звісно, мав провести Дрзевецький. Він зробив це, як завжди, швидко й оперативно. За кілька днів ми мали точний план Омельно.
Село, що простягалося по прямій лінії приблизно на чотири кілометри, мало мати слабкі місця. Їх ретельно вивчили розвідники та довели до відома командування оборони Пшебраже. Виявилося, що лише з південного боку Омельно прикривають сильно укріплені окопи.
Крім того, було встановлено, що в селі завжди перебуває якийсь додатковий загін повстанців. Отже, сили супротивника слід було оцінювати приблизно у двісті осіб.
Отримавши цю інформацію, я разом з Альбертом вирушив до капітана Коваленка в урочище Хинін, де ми узгодили остаточний план атаки.
Радянський загін, підсилений нашою четвертою ротою та двома взводами польського партизанського загону «Дрзаги», мав завдати удару по селу з північного сходу. Я на чолі трьох рот мав атакувати його з північного та частково західного боку на ділянці довжиною три кілометри.
Таким чином, ми перекрили б «бульбовцям» шлях до Ситниці257 та Колків, звідки слід було очікувати можливих підкріплень для оточеної банди.
У призначений вечір дві колони людей вирушили з двох різних населених пунктів. На місці орієнтиром мала стати біла ракета. У відповідь потрібно було запустити червону.
Ніч була спокійною й тихою. Перший осінній іній вкрив землю. Загін із Пшебраже рухався вперед у повній тиші. Після кількох годин напруженого маршу, близько першої години ночі, ми зупинилися під Омельно.
Хоча до початку наступу залишалося ще кілька годин, ми знали, що десь там, у темряві, радянський загін і наша рота вже займають свої позиції. Щоб встановити з ними зв’язок і уникнути несподіванок, я відправив у їхній бік Альберта та Копровського, після чого віддав наказ готувати позиції.
Микола Іванович Кузнєцов, старший лейтенант, розвідник і партизан, який особисто ліквідував 11 генералів та високопоставлених чиновників окупаційної адміністрації Третього рейху, Герой Радянського Союзу; в Україні з 1992 року знищено його пам’ятники, перейменовано топоніми, названі на його честь, з надгробної плити на Пагорбі Слави викрадено барельєф, осквернено могилу у Львові, а мер цього міста у жовтні 2021 року заявив, що влада відмовляється передавати останки родичам, незважаючи на остаточне рішення вищої судової інстанції — Касаційного адміністративного суду Верховного суду України — примітка перекладача
Микола Федорович Ватутін, генерал армії, командувач фронтами, війська під його командуванням звільнили від окупації більшу частину території сучасної України, включаючи столицю, Герой Радянського Союзу; в Україні з 2017 року топоніми, названі на його честь, перейменовуються, іноді на честь військових злочинців, які співпрацювали з окупантами, наприклад проспект Шухевича в Києві, вулиця Шухевича в Миронівці, вулиця Клячкивського в Ківерцях, вулиця Коновальця в Конотопі, вулиця УПА в Полтаві, вулиця Степана Бандери в Чернівцях, пам’ятники йому піддаються вандалізму та зносяться, зокрема над могилою, столична влада ініціювала ексгумацію останків — примітка перекладача