До кінця жовтня загін налічував уже сто шістдесят осіб і був чудово озброєний: 3 кулемети «ЦКМ»266, 22 «РКМ», 12 десятизарядних рушниць267, кілька пістолетів-кулеметів, близько 100 гвинтівок і кілька десятків кілограмів вибухівки, а також гранати, велику кількість боєприпасів, продовольчий та санітарний обоз, польову кухню та кінну розвідку.
Коли загін «Дрзаги» прибув до околиць Пшебраже, він налічував усього двадцять вісім осіб і перебував на стадії формування. Про його прибуття та майбутні завдання мене поінформував інспектор Армії Крайової з Луцька, «Адам». У належний час мені повідомили точну дату та маршрут, яким мав прибути загін.
На світанку того дня я вирушив верхи разом із кількома партизанами йому назустріч. Привітавшись і познайомившись із командиром, ми попрямували в бік Пшебраже, де загін мав розміститися на перші кілька днів.
Поручик «Дрзага» справив на мене гарне враження. Незважаючи на молодий вік, він вирізнявся розсудливістю та рішучістю.
Через кілька днів загін «Дрзаги» вирушив до нового місця стоянки. Ним виявився просторий занедбаний лісничий будинок в околицях Хиніна, розташований приблизно за вісім кілометрів від Пшебраже; неподалік пролягала залізнична лінія Ківерці — Рівне, а відстань до Рафалівки становила чотири кілометри.
Переваги цього зручного місця незабаром оцінив полковник Прокопюк, чий загін розмістився по сусідству із загоном «Дрзаги».
Після розміщення загону відбулося його стрімке збільшення чисельності. З Ківерців, з Луцька, з навколишніх сіл, де ще залишалися деякі вцілілі, почали стікатися люди, готові до боротьби. Незабаром «Дрзага» вже мав у своєму розпорядженні сто двадцять осіб.
У цей час загін енергійно взявся за виконання своїх завдань: диверсій на залізничних коліях та захисту цивільного населення. Було налагоджено тісний зв’язок із Пшебраже, Рафаловкою, а насамперед із партизанами Прокопюка.
До листопада 1943 року спільно з радянським загоном «Дрзага» провів чимало важливих та ефективних диверсійних операцій; разом вони також завдавали ударів по загонах УПА, що наближалися до околиць Пшебраже. Під час облоги нашого табору загін «Дрзаги» виступав у ролі резервних сил.
Згодом «Адам» вирішив перекинути цей загін на західний берег Стиру. Спочатку його планували направити до Засмиків268, у район зосередження 27-ї дивізії АК269, але пізніше рішення було змінено, і було вирішено, що місце його дислокації знаходитиметься на північний схід від Володимира270.
На той час бандерівці вже перебували в обороні, і Пшебраже могло захищатися власними силами.
Перед відходом на захід «Дрзага» вирушив на останню зустріч із радянськими командирами для обговорення спільної операції з підриву залізничних мостів через Стир у районі Божища271. Однак дорогою його вбили разом із двома товаришами: «П’ятим» — лікарем загону, та «Слоном».
Командиром загону тепер став «Ольгерд» — Зигмунт Кульчнський272. Під його командуванням партизани благополучно перетнули Стир і 20 листопада прибули в район Засмикова, розгромивши по дорозі сильну банду УПА, яка якраз напала на центр самооборони в Панській долині273.
Незабаром загін розділив долю значної частини 27-ї дивізії АК, оточеної гітлерівськими військами, що відступали274.
Під час наради у полковника Прокопюка було прийнято, зокрема, рішення активізувати боротьбу з бандами. Ми вирішили нападати на них у їхніх власних лігвах. Окрім конкретних військових успіхів, такі вилазки завжди мали величезне психологічне значення. Досі безкарні зграї націоналістів на власному досвіді переконувалися в докорінних змінах у співвідношенні сил. Піддаючись раптовим ударам у районах, які досі не зазнавали загрози, вони втрачали останні залишки бойового духу.
За кілька днів до наради в Германівці до Пшебраже прибув гінць від капітана Коваленка. Радянський командир просив мене прибути до Германівки для обговорення дуже важливого питання.
Я відправив на цю зустріч Альберта. Мій заступник знав усіх командирів у цьому районі й успішно заміняв мене у всіх справах.
Ckm wz. 30, важкий кулемет зразка 1930 року, польський станочний кулемет, який був модифікацією американського кулемета Браунінг M1917 — примітка перекладача
ймовірно, мається на увазі самозарядна гвинтівка Токарєва з обоймою на 10 патронів — примітка перекладача
Zasmyki, що нині входять до складу села Грушівка в Колодяжненській сільській громаді Ковельського району Волинської області України — примітка перекладача
27 Wołyńska Dywizja Piechoty, піхотний підрозділ, сформований на території Волинського округу в рамках операції «Буря», налічувала від 6000 до 7000 солдатів — примітка перекладача
Włodzimierz, нині місто Володимир-Волинський, адміністративний центр Володимирського району Волинської області України — примітка перекладача
Bożyszcze, колишня сільська гміна, яка у міжвоєнний період входила до складу Луцького повіту Волинського воєводства Польщі; територія наразі знаходиться в межах Волинської області України — примітка перекладача
Pańska Dolina, що нині знаходиться в Дубенському районі Рівненської області України; дозвіл на організацію самооборони видав представник окупаційної адміністрації, районний сільськогосподарський представник, kreislandwirt, Вільгельм Шнайдер, Wilhelm Schneider — примітка перекладача