Він стояв на хіднику під алегоричною скульптурою Брукліна й спостерігав за натовпом, що виходив у приємний літній вечір.
Бігуни тупцювали на місці, чекаючи, поки потік відвідувачів перетне тротуар до входу в метро.
Кілька хвилин Доларгайд провів у ботанічних садах. Потім зупинив таксі й назвав водію адресу магазину, яку знайшов у «Жовтих сторінках»122.
40
О дев’ятій вечора в понеділок Ґрем поставив свою валізу на підлогу біля дверей в орендовану чиказьку квартиру й почав переривати кишені в пошуках ключів.
Він провів довгий день у Детройті, опитуючи персонал і перевіряючи записи у відділі кадрів лікарні, де місіс Джекобі працювала волонтером, доки родина не переїхала до Бірмінгема. Ґрем шукав бродягу – того, хто міг би працювати в Детройті й Атланті або ж у Бірмінгемі й Атланті. Того, у кого був доступ до фургонів та інвалідних візків і хто міг би бачити місіс Джекобі й місіс Лідс до того, як вломитися до них у будинки.
Кроуфорд гадав, що ця поїздка – марна витрата часу, але пристав на Ґремове прохання. Кроуфорд був правий. Клятий Кроуфорд. Щось він надто часто буває правий.
Ґрем чув, як у квартирі дзвонить телефон. Ключі зачепилися за підбивку кишені. Він смикнув, і з ключами видралася довга нитка. Усередину холоші попадали монети, розсипалися підлогою.
– А щоб тобі.
Коли Ґрем уже був на середині кімнати, телефон замовк. Може, то Моллі намагалася з ним звʼязатися.
Він зателефонував їй в Ореґон.
Слухавку взяв дідусь Віллі, говорив із повним ротом. В Ореґоні саме вечеряли.
– Просто попросіть Моллі набрати мене, коли вона закінчить, – сказав йому Ґрем.
Коли він був у душі і в очі затікав шампунь, телефон знову задзвонив. Ґрем наспіх сполоснув голову і, мокрий, пішов піднімати слухавку.
– Привіт, уста гарячі.
– Дияволе ти солодкомовний, це Байрон Меткаф із Бірмінгема.
– Вибач.
– У мене і хороша, і погана новини. Ти був правий щодо Найлза Джекобі. Він забрав із дому ті речі. Потім позбувся їх, та я притис Найлза за гашиш, що знайшов у нього в кімнаті, і він зізнався. Це погана новина, бо я знаю, ти сподівався, що саме Зубний ельф украв і перепродав ті речі. Хороша новина – плівка є. Поки не в мене. Найлз сказав, що засунув під сидіння своєї тачки дві бобіни. Вони тобі ще потрібні, так?
– Звісно, звісно потрібні.
– Ну, на машині зараз катається його близький друг Ренді, і я поки що його не піймав, та вже скоро. Якщо хочеш, я надішлю плівку першим літаком до Чикаго й повідомлю тебе телефоном, коли вона прийде.
– Будь ласка. Це добре, Байроне, дякую.
– Не варто.
Моллі зателефонувала, коли Ґрем уже почав засинати. Після взаємних запевнянь, що з ними все гаразд, і сказати було нічого.
Моллі розповіла, що Віллі дуже гарно проводить час. Дозволила Віллі побажати йому добраніч.
А Віллі сказав набагато більше, ніж просто добраніч, – розповів Віллу чудову новину: дідусь купив йому поні.
Моллі про поні не згадала.
41
По вівторках Бруклінський музей зачиняється для загалу, пускають тільки студентів художніх шкіл і дослідників.
Цей музей – чудовий заклад для серйозних науковців. Персонал тут компетентний і послужливий, часто дозволяє дослідникам приходити по вівторках у призначений час, аби подивитися на експонати в запасниках.
Невдовзі після другої дня у вівторок Френсіс Доларгайд вийшов зі станції IRT зі своїми дослідницькими матеріалами. Під пахвою він тримав блокнот, каталог галереї Тейт і біографію Вільяма Блейка.
Під сорочкою в нього були плаский пістолет 9 мм, маленький шкіряний кийок і наточений філейний ніж. Зброя кріпилася еластичними ременями до плаского живота. Піджак легко застібнувся. У кишені піджака лежав герметичний пластиковий мішечок із тканиною, просякнутою хлороформом.
У руці Доларгайд ніс новий гітарний кофр.
Посередині Істерн-парквей біля виходу з метро стоять три телефони-автомати. Один уже вирвали з коренем. Один із решти двох працює.
Доларгайд годував його четвертаками, доки Реба не сказала:
– Алло?
Окрім її голосу, він чув шуми темної кімнати.
– Привіт, Ребо, – мовив він.
– Привіт, Ді. Як почуваєшся?
Доларгайду було погано чутно через машини, що проїжджали обабіч будки.
– Окей.
– Схоже, ти з телефона-автомата. Я гадала, що ти вдома, хворієш.
– Я хочу поговорити з тобою, потім.
122
Американський телефонний довідник, переважно з відомостями про підприємства й організації.