Дякувати Ллойду Бауману й Беверлі Кац було би безцеремонно, тож він просто передав їм телефоном, що був радий знову з ними співпрацювати.
Дещо його трохи непокоїло – те, як він почувався, коли Кроуфорд відірвався від телефона в Чикаго й сказав: «Це “Ґейтвей”».
Певно, то був найбільш інтенсивний і неконтрольований вибух радості в його житті. І від усвідомлення того, що цей найщасливіший момент відбувся в місті Чикаго, в задушливій кімнаті для присяжних, йому ставало не по собі. Бо він знав іще до того, як дізнався.
Ґрем не розповідав про свої почуття Ллойду Бауману, бо потреби не було.
– Знаєш, коли справдилася теорема Піфагора, він на радощах пожертвував своїй музі сотню биків, – сказав Бауман. – Що може бути кращим, правда? Не відповідай – задоволення триває довше, якщо про нього не базікати.
Ґрем наближався до Моллі й домівки, і йому уривався терпець. У Маямі довелося йти на бетонований майданчик перед ангаром, аби сісти на «Тітку Лулу» – старий «Дуґлас DC-3», що літав до Марафона.
Йому подобався «DC-3». Сьогодні йому все подобалося.
«Тітку Лулу» збудували, коли Ґрему було пʼять років, і її крила завжди були брудні від мастила, що видувалося з двигунів. Ґрем повністю на неї покладався. Він біг до неї так, наче вона приземлилася в джунглях, щоб підібрати й порятувати його.
У селищі Ісламорада саме загорялися вогні, коли під вікном літака показався знайомий острів. Ґрем і досі бачив пінисті білі хвилі на узбережжі Атлантики. За лічені хвилини вони сіли в Марафоні.
Він почувався саме так, як і того дня, коли вперше прибув до Марафона. Тоді він також прилетів на борту «Тітки Лули» і після того часто ходив на летовище в сутінках, аби подивитися, як вона заходить на посадку – упевнено й повільно, як опускаються закрилки, як у соплах миготить вогонь, а пасажири сидять цілі-цілісінькі за сяйними ілюмінаторами.
За відльотами теж було цікаво спостерігати, але коли старий літак описував свою широку дугу й прямував на північ, Ґрему завжди ставало сумно й порожньо, а в повітрі зависали гіркі прощання. І він постановив дивитися лише на прибуття й вітання.
То було ще до Моллі.
Востаннє крехнувши, літак зарулив на бетонований майданчик. Ґрем побачив Моллі й Віллі – вони стояли за парканом під прожекторами.
Віллі мов у землю вріс перед своєю мамою. Він не рушив з місця, поки Ґрем до них не підійшов. Тільки тоді він почовгав поруч, роздивляючись усе, що становило інтерес. За це його Ґрем і любив.
Моллі була одного зросту з Ґремом, п’ять футів десять дюймів132. Привселюдні поцілунки впорівень приносять особливе задоволення – певно, тому, що врівні з коханими зазвичай цілуються в ліжку.
Віллі зголосився понести його валізу. Натомість Ґрем віддав йому чохол з костюмом.
І ось вони вже їдуть додому на Шуґарлоуф-Кі: Моллі за кермом, а Ґрем пізнає дорогою обриси, що виринають у світлі фар, і додумує решту.
На подвір’ї Вілл прочинив дверцята автівки й почув море.
Віллі пішов у будинок, несучи чохол над головою. Низ чохла хльостав його по литках.
Ґрем стояв у своєму подвір’ї й машинально відмахувався від москітів, що сідали на обличчя. Моллі торкнулася його щоки:
– Що тобі зараз потрібно, так це зайти в будинок, перш ніж тебе з’їдять живцем.
Він кивнув. В очах стояли сльози.
Моллі перечекала ще трошки, нахилила голову й уважно подивилася на Ґрема, граючи бровами:
– Мартіні з «Танкерей», стейки, обійми й усяке таке. Прошу, сюди… а також рахунки за електроенергію, воду й довгі розмови з моєю дитиною, – додала вона вже краєм рота.
53
Ґрем і Моллі дуже хотіли, щоб між ними все було по-старому, щоб життя спливало так, як і раніше.
Коли вони побачили, що все змінилося, то це невимовне знання оселилося непроханим гостем у їхньому будинку. Взаємні запевняння, якими вони обмінювалися в темряві й удень, немов проходили крізь призму і не влучали в ціль.
Моллі ще ніколи не була такою гарною в очах Ґрема. Він насолоджувався її незумисною грацією з болісної відстані.
Вона намагалася добре до нього ставитися, але, побувавши в Ореґоні, розбудила мертвих.
Віллі це відчував і спілкувався з Ґремом відсторонено і ввічливо до сказу.
Прийшов лист від Кроуфорда. Моллі принесла його в стосі кореспонденції й нічого не сказала.
У листі була фотографія родини Шерманів, віддрукована з кіноплівки. Згоріло не все, як пояснив Кроуфорд у записці. У результаті обшуку полів навколо будинку виявили цю картку та ще кілька речей, які вибухом віднесло від пожежі.