– Там сьогодні будуть копи в уніформі? – спитався Джієн, склавши руки на голові.
– Не знаю.
– Молюся, що ні. У мене на цей вечір заплановані два покази. Гарний будинок. Люди його бачать і одразу забувають про інші варіанти. Минулого четверга я водив пару з Дулута, заможні пенсіонери, яким заспекотно на Сонячному поясі39. Я тоді вже мало не зібрав урожай – ми обговорювали заставу. Я про те, що чоловік був готовий видати третину завдатку. Аж тут під’їжджає машина з нарядом, і вони заходять собі до будинку. Пара поставила їм кілька питань, і, чорт забирай, відповіді не забарилися. Ті добродії офіцери влаштували їм цілу екскурсію – хто де лежав. І слідом: бувайте, Джієне, вибачте, що потурбували. Я спробував показати, як ми його обладнали, убезпечили, та старі й слухати не схотіли. Тож вони пішли геть, зашкутильгали гравійною доріжкою та сіли у свій седан «де Вілль».
– Одинокі чоловіки будинком не цікавилися?
– У мене – ні. У нас кілька ріелторів працює. Проте – не думаю, що це можливо. Поліція заборонила нам фарбувати стіни, поки… не знаю, ми тільки минулого вівторка покінчили з інтер’єром. Два шари латексної фарби, подекуди три. Зовнішній вигляд досі до ладу приводимо. Не будинок буде, а лялечка.
– А як ви його продасте до офіційного затвердження заповіту?
– Підписати угоду до затвердження я не можу, але ж це не означає, що я не повинен підготуватися. Люди можуть заселитися на підставі протоколу про взаємну згоду40. Мені ж треба щось робити. Мій діловий партнер володіє пакетом акцій, і той відсоток накопичується весь день і всю ніч, поки ти спиш.
– Хто виконавець заповіту містера Джекобі?
– Байрон Меткаф, фірма Меткафа й Барнза. Скільки ви плануєте там пробути?
– Не знаю. Доки не закінчу.
– Можете вкинути ключ у поштову скриньку. Аби сюди не повертатися.
Коли Ґрем під’їжджав до будинку Джекобі, його охопило тоскне відчуття, що сліди вже захололи. Оселя стояла мало не за межами міста, на нещодавно поглиненій території. Раз він зупинився біля шосе, щоб звіритися з картою, і тільки потім знайшов поворот на асфальтовану другорядну дорогу.
Відтоді, як їх убили, минуло більше місяця. Чим він тоді займався? Ставив пару дизельних двигунів на 65-футовий корпус яхти «Рибович»41, махав Арʼязі на крані, щоб той спустив вантаж іще на півдюйма. Увечері прийшла Моллі, і він, Моллі та Арʼяґа сіли під навісом у недобудованій кабіні човна й узялися за великі креветки, що їх купила Моллі, та за холодне пиво Dos Equis. Арʼяґа пояснював, як найкраще чистити лангустів, малював у стружці на палубі хвостові плавці, а сонячне світло відбивалося від поверхні води й вигравало на черевцях чайок, що гойдалися на хвилях.
Кондиціонер пустив струмінь води просто Ґрему на груди, і він знову опинився в Бірмінгемі, де не було жодних креветок або чайок. Він кермував автівкою, праворуч простягалися лісисті ділянки й пасовиська з козами й конями, ліворуч – Стоунбридж, старий житловий квартал з елегантними оселями й будинками, що належали кільком багатіям.
Вивіску агентства нерухомості він запримітив зі ста ярдів42, ще не під’їхавши до місця. Оселя Джекобі була єдиним будинком з правого боку від дороги. Від смоли пеканових горіхів, що росли вздовж під’їзної доріжки, гравій став липким і торохкотів під бризковиками автомобіля. Тесля на драбині встановлював на вікна ґрати. Робітник підняв руку на знак привітання, коли Ґрем вирушив в обхід будинку.
Вистелене плиткою патіо побіч дому притіняв великий дуб. Уночі дерево мало застувати світло від потужного ліхтаря в бічному подвір’ї. Саме звідти й зайшов Зубний ельф, крізь відкотні скляні двері. Ті двері вже замінили на нові, алюмінієва рама блищала, з неї ще не встигли віддерти стикер виробника. Відкотні двері були захищені новими воротами з кутого заліза. Двері до підвалу також були нові – щитові, сталеві, на засувці. На плитці в ящиках лежали деталі для гідромасажної ванни.
Ґрем зайшов усередину. Гола підлога й задушливе повітря. У порожньому будинку відлунювали його кроки.
Нові дзеркала у ванній кімнаті ніколи не відбивали облич Джекобі чи вбивці. На кожному була біла кошлата пляма від наліпки з ціною. У кутку хазяйської спальні лежала згорнена захисна плівка. Ґрем сидів на ній, аж поки сонячні промені, що проходили крізь голі вікна, не пересунулися на відстань однієї мостини.
Тут нічого шукати. Більше нема чого.
Якби він прийшов сюди одразу після вбивства Джекобі, то чи врятувало б це життя Лідсам? Ось про що думав Ґрем. Приміряв цей тягар на себе.
40
41