Тягар не полегшав, навіть коли він вийшов із будинку й знов опинився просто неба.
Згорбивши плечі й сховавши руки в кишені, Ґрем стояв у тіні пекану й дивився на довгу під’їзну путь, що виходила на дорогу перед будинком Джекобі.
Як Зубний ельф дістався дому Джекобі? Мав би приїхати на машині. Де він припаркувався? Гравійна доріжка зчинила б забагато шуму під час таких нічних відвідин, подумав Ґрем. У поліції Бірмінгема з ним були не згодні.
Він спустився під’їзною до узбіччя. З обох боків асфальтованої дороги, скільки око сягало, тяглися кювети. У принципі, можна було переїхати кювет і сховати автомобіль у кущах на боці Джекобі – за умови, що земля суха й тверда.
Через дорогу, просто навпроти будинку Джекобі, розташовувався єдиний вхід до Стоунбриджа. Вивіска попереджала про те, що в Стоунбриджі працює приватна патрульна служба. Там би помітили незнайомий транспортний засіб. Паркінг у Стоунбриджі відпадає.
Ґрем повернувся до будинку й з подивом виявив, що телефон і досі працює. Він зателефонував у Бюро погоди й дізнався, що за день до вбивства Джекобі випали три дюйми дощу. Отож, у кюветах стояла вода. Зубний ельф не ховав свою автівку біля асфальтованої дороги.
Кінь на пасовиську біля подвір’я Джекобі тримав крок із Ґремом, поки той ішов уздовж біленого паркану до задньої частини ділянки. Він пригостив коня льодяником «Лайф-Сейвер» і лишив тварину на розі, продовживши ходу між парканом і надвірними будівлями.
Ґрем зупинився, помітивши в землі западину, – саме там діти Джекобі поховали свого кота. Коли вони разом зі Спрінґфілдом міркували про це в поліцейському відділку Атланти, то йому уявлялися білі надвірні будівлі. Насправді вони виявилися темно-зеленими.
Діти загорнули кота в кухонний рушник і поховали його в коробці з-під взуття, вклавши тварині між лап квітку.
Ґрем поклав руку на паркан, похилився на нього чолом.
Поховання домашнього улюбленця, похмурий обряд родом із дитинства. Батьки повертаються до будинку, стидаються молитися. Діти поглядають одне на одного, віднаходять силу волі в тому місці, де втрата лишила діру. Дівчинка схиляє голову, потім – решта, лопата вища за будь-кого з них. Потім – дискусія: потрапив кіт на небо до Бога й Ісуса чи ні, і певний час діти не підвищують голосів.
Поки Ґрем стояв там і сонце нагрівало потилицю, до нього прийшла впевненість: Зубний ельф убив кота – це безперечно, і так само безперечно, він спостерігав, як діти його ховали. Мусив спостерігати, якщо тільки знайшлася така можливість.
Він не їздив сюди двічі: один раз – аби вбити кота, другий – заради Джекобі. Він приїхав, убив тварину й дочекався, доки її знайдуть діти.
Де саме дітлахи знайшли кота, визначити було неможливо. Поліція не виявила жодної людини, яка б розмовляла з Джекобі після полудня, приблизно за десять годин до їхньої смерті.
Як Зубний ельф сюди дістався, де він чекав?
За парканом позаду будинку починався чагарник, зарості висотою в людський зріст простягалися на тридцять ярдів43 до дерев. Ґрем витягнув із задньої кишені зібгану карту й розправив її по паркану. На ній було зображено безперервну смугу лісу чверть милі завглибшки, що тяглася поза ділянкою Джекобі в обидва боки. З півдня лісок облягала просіка, що йшла паралельно дорозі перед будинком Джекобі.
Ґрем поїхав від будинку до шосе, заміряючи відстань одометром. Рушив по шосе на південь і звернув на просіку, яку бачив на карті. Знову відміряючи відстань, він повільно їхав, доки одометр показав, що автівка опинилася навпроти будинку Джекобі по інший бік лісу.
Дорожнє покриття закінчувалося при житловому комплексі для бідних – такому новому, що його ще не встигли позначити на карті Ґрема. Він зупинився на паркінгу. Більшість машин там були старі й просідали на старих ресорах. Дві автівки стояли на цеглинах.
Чорношкірі діти грали в баскетбол на голій землі навколо єдиного кільця без сітки. Ґрем усівся на крило свого автомобіля, аби трохи поспостерігати за грою.
Йому хотілося зняти куртку, проте він знав, що револьвер 44 Special і плаский фотоапарат привертатимуть увагу. Він завжди відчував дивне зніяковіння, коли люди дивилися на його пістолет.
Восьмеро гравців однієї команди були у футболках. У команді без футболок Ґрем нарахував одинадцять хлопців, усі вони грали одночасно. Суддівство чинилося шляхом гучних вигуків.
Малий хлопець без футболки, якого шпурнули на землю, обурено потупав додому. Підкріпившись печивом, він повернувся й знову пірнув у юрбу.