– Але ж ви його виконавець.
– Так. Першим виконавцем заповіту вказано його дружину, а потім уже мене – як альтернативу на випадок, якщо вона помре чи стан здоров’я не дозволятиме. У нього є брат у Філадельфії, проте, як я розумію, вони не були близькі.
– Ви працювали заступником окружного прокурора.
– Так, із 1968-го по 1972-й. Балотувався на прокурора в 72-му. Різниця була невелика, та я програв. І тепер не шкодую.
– Що ви думаєте про те, що тут сталося, містере Меткаф?
– Я одразу згадав про Джозефа Яблонскі, лейбористського лідера, пам’ятаєте його?46
Ґрем кивнув.
– У злочину був мотив, у цьому випадку – влада. Убивство намагалися видати за напад божевільного. Ми всі відомості про Еда Джекобі крізь дрібне сито просіяли – Джеррі Естрідж із офісу прокурора і я. Нічого. Від смерті Еда Джекобі великих грошей нікому не перепало б. Зарплатня в нього була нівроку, проте він витрачав її майже так само швидко, як отримував. Усе мало відійти його дружині, а клаптик землі в Каліфорнії призначався дітям і їхнім нащадкам. У нього був маленький траст із гарантією проти марнотратства бенефіціара. Вистачить іще на три роки коледжу. Певен, що на той час він так і сидітиме на першому курсі.
– Найлз Джекобі.
– Угу. Малий завдав Еду стільки прикрості. Жив із мамою в Каліфорнії. Відсидів у Чіно за крадіжку. Як на мене, мама в нього мʼякодуха. Минулого року Ед їздив туди, домовлятися за сина. Забрав його потім до Бірмінгема, влаштував навчатися в муніципальний коледж Бардвелла. Намагався тримати його вдома, та Найлз почав цькувати інших дітлахів, і ситуація склалася не дуже приємна. Місіс Джекобі певний час примирялася, але зрештою вони переселили його до гуртожитку.
– Де він був?
– У ніч на двадцять восьме червня? – Меткаф глянув на Ґрема з-під опущених повік. – Поліція вивчила це питання, і я теж. Він пішов у кіно, потім повернувся до школи. Усе перевірено. Окрім того, у нього група крові О47. Містере Ґрем, мені за півгодини треба забрати дружину. Якщо хочете, можемо завтра поговорити. Кажіть, чим я можу вам допомогти.
– Мені хотілося б поглянути на особисті речі. Щоденники, фотографії, будь-що.
– Від Джекобі небагато лишилося – майже все майно згоріло під час пожежі в Детройті, перед тим як вони сюди переїхали. Нічого підозрілого – Ед щось зварював у підвалі, іскри потрапили на фарбу, яку він там зберігав, і будинок зайнявся. Є кілька особиситих листів. Я їх поклав у банківські комірки разом із небагатьма коштовностями. Щоденників не пригадую. Решта речей – на складі. Може, у Найлза є пара фотографій, та я сумніваюся. Ось що, о дев’ятій тридцять ранку мені треба в суд, проте можу підкинути вас до банку, ви там усе подивитеся, а дорогою назад я по вас заїду.
– Чудово, – сказав Ґрем. – І ще дещо. Мені потрібні копії всіх документів, пов’язаних із судовим затвердженням заповіту: претензії на нерухомість, сперечання щодо заповіту, кореспонденція. Я б хотів отримати всі папери.
– Про це вже просив офіс окружного прокурора з Атланти. Вони хочуть порівняти все з майном Лідсів в Атланті, я в курсі, – відповів Меткаф.
– І все одно, я б хотів усі копії і собі.
– Окей, зробимо вам копії. Ви ж не думаєте насправді, що діло в грошах, атож?
– Ні. Просто я все сподіваюся, що тут і в Атланті випливе якесь спільне імʼя.
– Я теж.
Студентські гуртожитки муніципального коледжу міста Бардвелл становили чотири маленькі будівлі, що розташовувалися по периметру засміченого чотирикутного подвір’я. Земля була геть витоптана. Коли Ґрем туди дістався, саме тривала війна на стереосистемах.
Через подвір’я одне на одного ревіли динаміки, виставлені на протилежних балконах-галереях. «Кісс» проти «1812 року»48. Високо в повітрі шугнула кулька, наповнена водою, і луснула на землі в десяти футах від Ґрема.
Він пірнув під розвішаним пранням, переступив через велосипед і тільки тоді потрапив до вітальні в блоці Найлза Джекобі.
Двері до спальні Джекобі були прочинені, і крізь шпарину горлала музика. Ґрем постукав.
Ніхто не відгукнувся.
Він штовхнув двері навстіж. На одному з двох ліжок сидів високий хлопець із поцяткованим обличчям і смоктав чотирифутовий бонґ49. На іншому ліжку лежала дівчина в синьому бавовняному комбінезоні.
Хлопець крутнув головою та зупинив погляд на Ґремі. Він ледве зводив думки докупи.
– Я шукаю Найлза Джекобі.
46
48