13
Кроуфорд у штаб-квартирі ФБР у Вашингтоні розмовляв телефоном із Ґремом в аеропорті Бірмінгема, коли до кабінету зазирнула секретарка й помахала йому рукою:
– Доктор Чилтон із Балтиморської лікарні на 2706. Каже, це терміново.
Кроуфорд кивнув.
– Зачекай, Вілле, – він став натискати кнопки на телефоні. – Кроуфорд слухає.
– Фредерік Чилтон, містере Кроуфорд, із…
– Так, докторе.
– У мене тут записка, точніше, дві частини записки, і, здається, її написав чоловік, який убив ту родину в Атланті…
– Звідки вона у вас?
– З камери Ганнібала Лектера. Написано на туалетному папері, уявіть собі, і є відмітина від зубів.
– Ви можете зачитати мені записку, тільки більше не торкатися?
Ледве стримуючи хвилювання, Чилтон почав читати:
Дорогий докторе Лектер!
Хотів сказати вам, що дуже зрадів, коли ви проявили до мене інтерес. І щойно я дізнався про ваше активне листування, то подумав – чи насмілюся я? Звісно, що насмілюся. Не думаю, що ви б мене виказали, навіть якби знали, хто я. Окрім того, тіло, що я на цей момент займаю, – дрібниця.
Найважливіше те, що я переживаю Становлення. І знаю, що тільки ви можете це зрозуміти. У мене є кілька речей, які я залюбки б вам показав. Може, якось у майбутньому, за більш сприятливих обставин. Сподіваюся, ми зможемо листуватися…
– Містере Кроуфорд, тут папір порваний і продірявлений. Далі йдеться:
Я вже багато років вами захоплююсь, зібрав про вас цілу колекцію газетних вирізок. Власне, характеристика, яку дають вам журналісти, мені видається несправедливою. Такою ж несправедливою, як і моя. Вони так люблять навішувати принизливі прізвиська, правда? Зубний ельф. Що може бути гірше? Мені було б соромно за це перед вами, якби я не знав, що ви зазнали в пресі таких самих спотворень.
Мене цікавить слідчий Ґрем. Химерний у нього вигляд як на поліцая, правда? Не красень, проте цілеспрямований. Шкода, що ви тоді не відучили його не пхати носа в чужі справи.
Перепрошую за приладдя до письма. Я обрав цей папір, бо він дуже швидко розчиняється – на випадок, якщо вам доведеться проковтнути лист.
– Тут знову бракує шматка, містере Кроуфорд. Я зачитаю вам кінцівку:
Якщо отримаю від вас звістку, то наступного разу можу надіслати дещо мокре. А поки – щиро ваш
Чилтон закінчив читати, запала тиша.
– Ви ще там?
– Так. Лектер знає, що записка у вас?
– Ще ні. Сьогодні вранці його перемістили в камеру тимчасового утримання, поки в його палаті прибирали. Замість того щоб скористатися своєю ганчіркою, прибиральник почав відмотувати жмути з рулону туалетного паперу, аби витерти умивальник. Він знайшов записку, сховану в тому рулоні, і приніс її мені. Мені здають усе, що знаходять по схованках.
– Де Лектер зараз?
– І досі в камері тимчасового утримання.
– Йому звідти видно свою палату, бодай трошки?
– Дайте подумати… Ні, ні, не видно.
– Зачекайте секунду, докторе.
Кроуфорд поставив Чилтона на режим очікування. Він кілька митей витріщався на миготливі вогники на телефоні, проте не бачив їх. Кроуфорд, ловець людей, бачив тільки те, що його поплавець став рухатися проти течії. Він знову зв’язався з Ґремом.
– Вілле… записка, імовірно, що від Зубного ельфа, схована в камері Лектера в Балтиморі. Схожа на лист від шанувальника. Хоче почути хвалу від Лектера, цікавиться тобою. Ставить питання.
– Яким чином Лектер має йому відповісти?
– Поки не знаємо. Щось вирвано, щось закреслено. Здається, є шанс, що вони розпочнуть листування, якщо тільки Лектер не дізнається про нашу знахідку. Я хочу доправити записку в нашу лабораторію і хочу перетрусити його камеру, проте це ризиковано. Якщо Лектер нас розкусить, хтозна, що станеться. Він може попередити цього засранця. Нам потрібен їхній зв’язок, але й записка теж потрібна.
Кроуфорд розповів Ґрему, де наразі утримують Лектера і як знайшли записку.
– До Балтимора сорок миль52. На тебе я чекати не можу, друже. Що скажеш?
– Десять жертв за один місяць – у нас немає часу гратися в довге листування. Скажу, що тобі треба їхати.
– І поїду, – відповів Кроуфорд.
– Побачимося за дві години.
Кроуфорд викликав секретарку: